Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Фактично ти виграв, — прокоментувала Леа, спостерігаючи за реакцією Алекса, — у мене був перший хід, і ти справедливо мав скористатися правилом комі.

   — Я перестану себе поважати, якщо відмовлюся від своїх слів, — категорично заперечив Алекс, продовжуючи зосереджено та неквапливо переглядати зіграну партію.

   Ще трохи часу ігрового аналізу, і вираз обличчя Алекса почав прояснятися:

   — Це неймовірно! — вимовив він раптом. — Б'юся об заклад, що ти фінальну позицію готувала ще з середини гри. Навіть захоплення мною твоїх каменів виглядає як спланована жертва, щоб виставити мої камені у певну позицію для фіналу. І головне, все цілком очевидно, тут і тут, — він зробив кілька стрибків по фіксованих мітках скроллбара, — ти могла легко уникнути цих втрат, я повинен був це помітити. А тут, вочевидь, втягла мене в позиційну боротьбу і раптом несподівано перекинулася на іншу ділянку. Ти просто купила мене. І до того ж на досить нескладних прийомах. Як я так примудрився це прогавити?

   Алекс продовжував напружено розмірковувати, але разом з цим вже уважно розглядаючи Леа, відклавши у бік ноутбук. Однак на її спокійному обличчі, як і завжди, важко було роздивитися відображення якихось думок.

   — Ти прогавив це, бо я використала свої власні помилки для побудови загальної стратегії, — пояснила Леа.

   — Тобто, роблячи помилки, ти одночасно включала їхні наслідки в основну стратегію? Не схоже, щоби, наприклад, твої жертви були помилками. І в чому полягає ця загальна стратегія?

   — До загальної стратегії я включала твою тактичну реакцію на мої помилки. Спочатку я справді багато помилялася, мені не вистачало досвіду. Але я швидко вмію аналізувати свої прорахунки, щоби знову не потрапляти в аналогічну ситуацію. Однак ти, скориставшись одного разу моїми помилками, легко провадився на мої сплановані жертви та тактики, що були замасковані під нібито аналогічні мої прорахунки. З цього й склалася у процесі гри загальна стратегія, яка перед цим багаторазово зазнавала змін.

   — Тобто, я тебе просто недооцінив. Я недооцінив, що ти впродовж однієї партії можеш швидко нарощувати свої навички та не повторюватись.

   — Саме так. Але навіть протягом однієї гри я не змогла б наблизитися до твого реального рівня. Мені потрібно більше досвіду. Якби ти не повівся, ти б виграв у мене.

   — Недооцінка суперника – це неприпустимо. Адже саме я і маю знати як це важливо. — Алекс похитав головою, задумливо дивлячись кудись крізь стіл. — Це було так логічно та природно…

   Він знову взяв ноутбук та кількома рухами пальців по тачскрину очистив дошку від каменів.

   — Зіграємо ще? — запропонував він.

   — Давай, зіграємо.

   Тепер Алекс зробив перший хід чорним каменем у комоку. Леа відповіла так само і деякий час вони мовчки викладали камені, розігруючи класичний варіант дзьосекі. Алекс вже більше не посміхався, а лише час від часу підозріло поглядав на Леа. Стиль у Леа кардинально змінився, тепер він став помітно агресивнішим, тяжіючи до щільної позиційної боротьби. Схоже, вона, цілком так собі раціонально, вирішила активніше задіяти свій сильний бік: локально-тактичний розрахунок. Алекс гнучко уникав тривалої безпосередньої силової боротьби, створюючи хитрі взаємозалежні форми, поширюючись на вільні простори дошки та створюючи важкі для обчислення комбінації. Поступово це почало приносити плоди, і він знову почав отримувати стратегічну перевагу.

   Однак було помітно, що все це його зовсім не тішило, і навіть навпаки, настрій у Алекса остаточно зіпсувався. Він підвівся з-за столу і взявся з нехарактерною для себе нервозністю ходити туди-сюди. Його вже турбувало щось зовсім інше, ніж просто гра в ґо. Мамонт ніколи раніше таким його не бачив, і тому сам напружився та підняв рушницю, уважно спостерігаючи за Алексом.

   — Що ти щойно зробила? — він мигцем зиркнув на Леа і зупинився, напружено розмірковуючи та дивлячись у стіну, заставлену стеками та батогами різного калібру.

   — Я зробила хід, — спокійно відповіла Леа.

   — Ні, я про останню атарі атаку?

   Леа промовчала, можна було подумати, що вона теж здивована такою поведінкою Алекса.

   — Ти знову провокуєш та ведеш мене до певної комбінації каменів, прикриваючись своїми нібито атаками. Ти намагаєшся переконати мене, що це твій новий стиль, а насправді знову готуєш позицію до зручного для тебе йосе, причому робиш це, вже передбачаючи мою змінену стратегію.

   — Але ж це не заборонено правилами? — з невинним виглядом запитала Леа.

   — Так, звичайно, це не заборонено, — з деяким сарказмом вимовив Алекс. — Мене непокоїть інше. От скажи, як так виходить, що ти, дотримуючись такої обережності та віртуозності у стеженні, успішно та багаторазово обходиш усі пастки та засідки, раптом так наражаєшся на Леджері Гроссі?

   — Неможливо все і завжди бездоганно прораховувати. Усі помиляються, і я зокрема теж.

   — Ну-ну, — хитро вимовив Алекс та звернувся до Мамонта, — візьми її під приціл.

   Мамонт підняв рушницю на лінію прицілу та спрямував її на Леа. Алекс взяв ноутбук, розгорнув у звичайне положення екран та приєднав до ноутбука прилад, яким вже користувався раніше у напівпричепі-фургоні. Він підійшов до Леа та наблизив до неї прямокутний датчик приладу, уважно спостерігаючи за результатами на екрані ноутбука. Потім запустив сервіс програму керування системним модулем та запросив параметри об'єкта LEAI-0312. На екрані побіг довгий список із даними. Алекс уважно його переглянув та знову сів на стілець, розмірковуючи: