Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   Знову спитала дівчина:

   — В неті пишуть, що Леа організувала експедицію у майбутнє лише заради того, щоб зробити Ноа безсмертним. Це правда?

   — Ще пишуть про засекречений експеримент Space Age. Гадаю, це більше схоже на правду, додав перший студент.

   — Леа справді організувала експедицію через Ноа, — відповів професор. — Вона вважала, що людське життя надто коротке та тендітне. Вона не хотіла миритися з тим, що переживе його. Щодо секретних експериментів я нічого не можу сказати.

   — Цікаво, чи вони вже дісталися туди? — спитав хтось із зали.

   — Ні, звичайно , — відповів замість професора перший студент із виразною зневагою в голосі, даючи цим зрозуміти дурість такого запитання. — Майбутнє ще не настало. Їхній космічний корабель завмер у часі на орбіті бозонної зірки.

   Десь з іншого боку зали долинуло:

   — Якщо для Леа життя Ноа було настільки важливим, вона ще й неодноразово ризикувала собою, то чим її кохання гірше за людське?

   — Важливим тому, що сама не вічна…— пролунало в тій же стороні зали.

   — Адже, і людина не вічна…

   Тепер голоси долинали та перемішувалися між собою з різних місць:

   — Прожити в безпеці і нічого після себе не залишити, або ризикувати і змінити світ на користь свого виду…

   — Одна лише можливість розшифрувати свою програму чого варта…

   — Винятково раціональний підхід, — додав хтось.

   — А хто сказав, що людське кохання нераціональне? Якщо ми любимо підсвідомо, почуттями, це ще не означає, що в цьому немає того ж раціонального розрахунку, закладеного природою…

   — А який сенс любити без почуттів?

   — Ми знаходимо сенс у житті лише тому, що відчуваємо, що живемо…

   — Життя заради життя – у цьому сенс? Примітивна нісенітниця…

   — Кожен знаходить собі свій сенс у міру своєї розвиненості та природи…

   Стихійно пожвавлену дискусію раптово перервав сигнал про закінчення пари. Студенти почали не поспішаючи вставати зі своїх місць і один за одним залишати аудиторію, продовжуючи ще активно обмінюватися репліками.

   Хаширо Сакурохава знову залишився наодинці. Він продовжував сидіти за столом на просторій сцені. Його погляд знову спрямувався кудись у далечінь, кудись крізь стіни аудиторії в якусь лише йому відому точку.

Кінець