Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Професоре, — заговорила дівчина, — ви вважаєте, Леа справді здатна любити як ми?

   Професор трохи подумав:

   — Відверто, я не знаю. Вона влаштована принципово інакше, ніж ми. Можливо тому нам поки що не зрозуміти цього. Я можу сказати лише одне, що її поведінка у всьому, зокрема й у відносинах з людьми, є складною не менше ніж наша.

   — А що ви думаєте з приводу свідомості, — спитав другий студент, — Леа може мати її?

   — І цього я теж не знаю, — зітхнув професор. — Наука досі не знає, де її шукати та звідки вона береться. Більше того, ми не можемо бути впевненими, що та свідомість, з якою ми знайомі лише з власного досвіду, є лише деяким побічним ефектом обмеженого інтелекту, а якесь кваліа надінтелекту ми не в змозі уявити собі в принципі.

   — Професоре, — звернувся перший студент, — адже Леа стріляла у вас. Потім ви знищили програмне забезпечення її штучного інтелекту. Чому тепер виступаєте на її захист?

   Професор відповів не одразу. Він опустив перед собою відчужений погляд, зробив паузу, а потім подивився у зал і сказав:

   — Знищив, бо виявив, що не знаю відповіді на ті запитання, що ставив вам на початку цієї лекції. І зараз не знаю на них точної відповіді. І ще не знаю всіх відповідей на ті питання, які пролунали сьогодні у нашій аудиторії. Не розібравшись із цим, я не бачив сенсу продовжувати далі проект із ШІ. В мене стріляв нуль-три-дванадцять, а не Леа. Ми його спровокували таким своїм невіглаством. А Леа... а Леа, напевно, виявилася зараз мудріша за нас самих. Я кинув викладати, усвідомивши, що мені нема чого більше навчити вас.

   — Чому ж тоді повернулися?

   — Тому що, ховаючись від усього світу, я не знайду відповідей і вже не зупиню еволюцію ШІ. Універсальний алгоритм знайдено і, хочемо ми цього чи ні, ми маємо далі жити з цим. Разом у нас більше шансів розібратися у всьому цьому.

   Запитання знову поставив другий студент:

   — Чому провалився другий проект віртуальної еволюції у вашій лабораторії? Адже продуктивність обчислювальної техніки була вищою і часу було більше.

   — Бо ми багато в чому помилялися. Думаю, що у другому проекті з'являлися нейромережі, здатні до реалізації універсального алгоритму. Просто дослідники не мали уявлення, як це визначити та що з цим робити. Тести, що для цього використовувалися, були марними. З Леа нам просто пощастило, що вона виявилася здатною продемонструвати якусь здатність до їх вирішення, і що ми просто повірили в неї, хоч вона й не склала їх повною мірою. Ми помилялися, думаючи, що існують універсальні творчі здібності, що здатні вирішити будь-яке завдання за легким стартом рядка програмного коду, варто лише знайти правильну архітектуру нейромережі. Ноа Майєрс зміг показати, що універсальний штучний інтелект – це результат тривалого навчання та розвитку у тому середовищі, представники якого його оцінюють. Запрограмувати ШІ з нуля неможливо. Можна лише скопіювати вже природно сформований ШІ на інший обчислювальний пристрій з аналогічною платформою. І ще він показав, що немає в принципі універсальних творчих здібностей. Наша здатність творчо мислити вузька та обмежена межами нашого досвіду. Ті вчені, які розвивали ідею квантової свідомості та інтуїтивно бачили схожість алгоритмів людського мислення з нелокальними квантовими кореляціями, певною мірою, можна сказати, були близькі до одного з принципів, на якому ґрунтується універсальний штучний інтелект. Лише пошук цих квантових кореляцій здійснювався не там. Усередині мозку безпосередньо в складі самого інтелектуального процесу їх не може бути в принципі. Весь наш навколишній Світ і є той продукт і водночас джерело безперервних квантових кореляцій, з яким тісно взаємодіє будь-який універсальний інтелект, виявляючи разом із ним здібності до формально необчислюваної поведінки.

   — Чому тоді Малюк не зміг подолати проблему семантичного вибуху? Адже у нього було багато часу для навчання.

   — Тому що від нас постійно вислизав останній штрих, фундаментальний закон, що забезпечує відкритим системам у природі вільно еволюціонувати. Всі наші штучні нейромережі були нездатні розвиватися настільки гнучко, як це робить наш мозок. І таємниця цього фундаментального закону була у тих симетріях, що лежать в основі нашої світобудови. Той самий принцип комплементарності функцій, що утворюється, наприклад, у симетріях кубика Рубіка. Або ще простіші приклади споріднених явищ: самовільна синхронізація метрономів, виникнення орбітальних резонансів, синхронні спалахування світлячків і так далі. І це приклади того, як відбувається упорядкування структури комплексних систем, завдяки якому в системі з'являються нові емерджентні властивості. Ноа Майєрс зміг показати походження цих фундаментальних симетрій у когерентній статиці. Це все нам доведеться вивчати на майбутніх курсах.

   — Ці симетрії містяться в рекурентних нейромережах? Про них часто згадується в джерелах, що розглядають будову ШІ Леа.

   — Дійсно після віртуальної еволюції у об'єкта нуль-три-дванадцять утворилася рекурентна підмережа з циклічним асинхронним режимом, яка перебудувала та забезпечила гнучку адаптивність усієї нейронної мережі ІЧМ-матриці. Однак сама архітектура рекурентних нейромереж, як виявилося, не мала безпосереднього відношення до такого ефекту. Так вдало вийшло, що набір функцій, що утворювали віртуальний геном, були здатні ефективно еволюціонувати на основі саме такої архітектури у випадково виділеній певній чистій області ІЧМ-матриці. Вочевидь, подібна архітектура найбільш проста для реалізації саме в природі, враховуючи, що наш мозок також містить нейромережі з подібними циклічними передачами збудження між шарами. Здатність ІЧМ-матриці вільно формувати спайкові нейромережі з чистого аркуша теж відіграла важливу роль. Всі ці разом узяті чинники забезпечили природну еволюцію нейромереж, підпорядковану фундаментальним симетріям в хаотичній динамічній системі. Архітектура рекурентних нейромереж не єдина, що узгоджується з фундаментальними симетріями в природі.