Julybookss - Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss

Він ніби зійшов з портрета, який я бачила колись давно: високий, з гордою поставою, вбраний у старовинні королівські шати. Але щось у ньому було іншим, зміненим. Його погляд, завжди такий владний і суворий на портретах, тепер виглядав вимученим. Очі, колись сповнені рішучості й сили, тепер випромінювали глибокий біль і виснаження.

Його постать, напівпрозора і коливальна, здавалася майже ефемерною. Він дивився на мене так, ніби намагався щось сказати, але не міг знайти слів. 

– Допоможи йому, – знову подумки звернулась я, надіячись, що мене почують.

– Я всього лиш дух, – десь далеко в думках почула я його голос.

– Не може не бути виходу, – я не здавалась, бо не могла більше бачити, як Ейнар страждає. – Якщо ти хоч трохи шкодуєш про все, що наробив, то врятуй його.

– Я не можу врятувати його, ритуал запущено і якщо його розірвати, Ейнар помре, – пояснював батько. – Але ми можемо зупинити Темного.

– Кажи, що я повинна зробити, – я була готова на все.

– Дати мені контроль над своїм тілом, я все зроблю, – впевнено відповів Реддік.

– Чому я повинна тобі вірити? Звідки я знаю, що ти не використаєш мене, щоб знову правити цим світом? – Я не могла так легко вірити цьому чоловіку, як би не хотіла.

– Бо в тебе немає вибору, – не став мене переконувати Реддік.

– Мені потрібні гарантії, – не відставала я.

– Я хочу виправити те, що накоїв, – відповів батько. – І хочу, щоб моя донька жила в безпечному для неї світі.

– Заприсягнись, що звільниш моє тіло, як тільки зупиниш Темного, – Я не хотіла привести в цей світ ще більше зло.

– Клянусь, – відповів чоловік.

–Тоді дозволяю тобі взяти моє тіло. Тільки... магія заблокована, – згадала я про свої кайдани.

– Це не проблема, головне не втручайся, – сказав Реддік, а його дух наближався до мене.

– Що ти задумав? – помітив нас Темний, та вже було пізно.

Я відчула, як моє тіло більше мені не належить. Немов я опинилася у власному кошмарі, де була лише пасивним глядачем. Кожен рух, кожен вдих, здавалися чужими, ніби хтось інший керував моїм тілом.

Реддік, мій батько, здавалося, володів незрозумілою силою. Одним помахом руки він стер мої кайдани в порох. Залізо розпалося на дрібні частинки, що впали на підлогу і розчинилися в повітрі. Я відчула короткочасну полегкість, але моє тіло все ще не слухалось мене.

Він попрямував у сторону Темного. Кожен його крок був сповнений впевненості і рішучості. Темний, який спостерігав за нами з холодною байдужістю, нарешті відреагував на появу Реддіка. Його очі звузилися, і він зробив крок назад, не зводячи погляду з мене.

– Стій, – я побачила страх в очах Темного. – Ти ж розумієш, що ти можеш знову правити? Твоя магія ніколи не була сильніша ніж зараз.

– Знаєш, після смерті, всі людські проблеми здаються нікчемними, – чула я свій голос та не впізнавала його. – Влада відкриває тобі всі двері, та разом з тим – це найбільш невдячна справа. Думаєш, вона мені потрібна? Все що я хочу, це спокій. Я хочу знати, що моя донька в безпеці, а найбільша небезпека для неї це ти.

– Я не хочу нашкодити Аріанні, але мені прийдеться, – Темний випустив заклинання, та Реддік його з легкістю відбив. Наступні декілька хвилин я спостерігала за їх перекидуванням заклинаннями, вони ніби намагались промацати можливості один одного та знайти слабкі місця.

– Смерть не пішла тобі на користь, ти став занадто повільний, – посміхнувся Темний та наніс серію атак, яких я б ніколи в житті не відбила.

– Ти молодий, і це твоя найбільша слабкість, – відбиваючи закликання, відповів Реддік. – Ти занадто імпульсивний і недооцінюєш противника.

З цими словами, Реддік вдарив сильною хвилею в Темного, та той легко перенаправив цю магію вгору і залишився неушкодженим.

– Ти передбачуваний, – Темний був задоволений собою.

– А ти неуважний, – посміхнувся Реддік, і я помітила, що велетенський камінь відколовся від стелі печери.

Він летів прямо на Темного. Серце завмерло на мить, коли я побачила його очі, сповнені страху та відчаю. Він хотів відскочити, та Реддік його випередив.

Зв'язувальне заклинання Реддіка наклалося на Темного, утримуючи його на місці. Темний намагався звільнитися, його магія вирувала навколо, але кайдани з магічної енергії міцно тримали його. Я хотіла відвернути погляд, не бачити цього жахливого моменту, але я не керувала своїм тілом.

Камінь з жахливим гуркотом впав на Темного. Момент падіння здавався вічністю, і звук, з яким камінь роздавив його тіло, назавжди врізався в мою пам'ять. Це був хрускіт кісток, звук розчавленої плоті, і миттєвий крик болю, що швидко згас. 

Мій батько стояв нерухомо, спостерігаючи за тим, що відбувалося, його обличчя залишалося холодним і беземоційним. Я відчула, як щось всередині мене зламалося. Цей момент, коли життя вийшло з Темного, залишив мене з глибоким почуттям порожнечі та жаху.

Навколо все стихло. Камінь, що лежав на землі, здавався зловісним нагадуванням про те, що щойно сталося. Темрява, що оточувала нас, здавалося, стала ще густішою, поглинаючи будь-який промінь світла. Я не знала, як реагувати на побачене. Хоча я знала, що Темний був нашим ворогом, жорстокість його смерті залишила мене приголомшеною і спустошеною.