Лілія Стольжицька - Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька

         Стою, дивлюся на себе в дзеркало. Наречена. Так швидко цей світ увійшов у моє життя та перевернув його з ніг до голови. Але я не шкодую. Він подарував мені дім, кохання, сімʼю. Звісно ще багато випробовувань, нервів та відповідальності, та я їх не боюся. Адже в моєму житті зʼявився, за декілька хвилин зʼявиться чоловік, який все для мене зробить, а також брат. А скоро ще і зʼявиться маленьке чудо, яке стане моїм всесвітом. Животик звісно вже трохи видно, бо вже і термін чотири місяця. А Ви як думали, влаштувати весілля швидко не можна, а коли це весілля короля та королеви, після якого два королівства обʼєднаються в одне, ще довше.

           Зібралося стільки народу. Добре, що Людомир мене підтримує за руку, а то упала від нервів. Основну частину, ми пройшли. Залишилося перетворитися на драконів та провести їх обряд, а після саме святкування. Для містян роздадуть їжу та напої, а ми зберемся в замку. Людей буде не багато, та я вже так втомилася. Мені б поспати. Сил вже немає.  
           Сиджу за столом. Людомир з Орханом обговорюють будівництво міст. Овкиня позмовляє з кухаркою. Глаша  танцює зі своїм чоловіком. Так, місяць тому вона з садівником стали чоловіком та дружиною. А Аркель не зводить очей зі своєї нареченої і за сумісництвом онуки нашої кухарки. В них кохання. А я рада за хлопця. Він аж розквітнув з нею. Втомилася, тому встала і хотіла незамітно піти до себе та крізь Людомира просто так не пройти.

           -Ти куди? Щось не так? Ти погано себе почуваєш?

        Ось такий він турботливий татусь.

         -Все добре. Просто втомилася, хочу відпочити.

       -Я з тобою.

       -Відпочивай. Піду полежу.

       -Одже разом полежимо.

         Зайшовши до кімнати, коханий допоміг зняти сукню. Укус після ритуалу на шиї трохи піднивав, але то дрібниця. Улягшись на ліжко, майже одразу ж заснула. Знову приснилася мама. На цей раз, не змогла з нею поговорити. Мама дивилася на мене, а я і слова видавити не  змогла. Вона погладила по животу, поцілувала мене у чоло. Помахала і посміхаючись розчинилася. Напевне її місія тут закінчена. Так прикро, що вони ніколи не візьмуть на руки внучку чи внука. 
           Пройшло пʼять місяців. Мені вже набридло ходити, як пінгвін. А ще ці постійні підʼїдання. Людомир ходить, як та квочка біля мене. Ввесь цей час ми займалися розбудовою королівства. Одного, величного. Побудували багато шкіл, лікарень в яких можуть працювати звичайні люди. Я зайнялася пошивом зручного вбрання та гарної спідньої білизни. Звичайно на початку люди соромилися та і після панталонів, мереживні трусики були не зручні. Та поступово почали все більше і більше користуватися. Тепер ще і жінки носять штани та блузи. Зараз працюємо над театром. Поки що заморозилося це питання. Король тепер вже не дозволяє ні до чого братися. Тільки гуляти, їсти, спати. Але кохання наше ніяк не змінилося. Тільки стало міцніше. 

          Сьогодні після сніданку ми вирішили прогулятися разом в саду.

         -А ти кого хочеш, хлопчика чи дівчинку?

        -Це наша дитинка, я любитиму хто б там не був. Вже люблю. 

         І маля стукнуло йому в руку, яку він поклав на животика.

         -Ой, ойойой. Здається почалося .

       Такого переляканого короля ще не бачив ніхто. Він стільки кругів біля лікарні находив. Погрожував всіх казнити, якщо щось зі мною трапиться. Тому увагою я обділена не була. Декілька годин страшенних мук і ось, на руках тримаю свій всесвіт. 

         Через пару днів нас випустили додому. Коли ми вийшли з лікарні, лікар вручив королю хлопчика, а я  - дівчинку.

         -Вітаю, у нас близнюки.

        Які ж вони милі і зовсім різні. Хлопчик чорнявий, з голубими очима , а дівчинка білява з зеленими очима. Дітки були спокійні, ніби ангелочки.

          -Які імена Ви дасте їм, королю? -запитав Аркель. Прийшло чимало народу зустріти первінця короля . І за їхнею традицією, він мусить при всіх назвати та представити народові принца та принцесу. 
           -Любий мій народе. Прошу любити та поважати принца Енея та принцесу Мірону.

          Назвав доньку, як звали мою маму. Не могла стримати сліз.

          -Дякую .

         -Це я тобі дякую, мила моя, що робиш мене щасливим кожного дня. Кожного дня радію, що доля звела нас разом.Ти наповнила моє життя сенсом , подарувала кохання , продовжила рід . Це все , про що я міг тільки мріяти, втілила в реальність. Я кохаю тебе, королево мого серця !

Через десять років

           -І як ти з усім справляєшся? І з дітьми , і вдома, і державні справи. Я ось нічого не можу зробити. Вчора прийшов Аркель додому, а їсти нічого немає. Відчуваю піде він скоро від мене. - почала нюняти Анісія, дружина Аркеля. За ці роки ми з нею дуже здружилися. 

          -Ну куди він дінеться, так кохає тебе. А ти не нервуй, а то маляті нашкодиш! Енею, ану злізь з дерева. Це не дитина, а дзига. Вчора впав зі сходинок, зламав руку . А тиждень назад лазив біля коней, так один як дав, ледь не вмер. Я так злякалася.

         -А Мірона?

        -Доня зовсім інша. Вчора татові принесла печиво до ліжка, сама готувала. Розумничка. Це ж вона Енея і зцілила. Випадково про все дізналася.

         -Щось мені здається, я буду поганою матірʼю.

         -А ідеальних не буває. Тому не нервуй. Просто люби та роби все, що від тебе залежить, от і все. Дітям багато не треба.

         -Ось де вони! Животи на сонці гріють. Ми тут Вас шукаємо по всьому замку, а вони сидять на травичці. -мовив Людомир та поцілував в маківку, Аркель тільки піддакував.

        -Сам казав, що в нашому положенні, дихати свіжим повітрям, просто необхідно. І взагалі, через твоїх дітей, скоро сива стану або народжу раніше терміну. -ображено надула губи я. Що сталося питати не треба було. Чоловік знав, що дитина дракон, це страшне, сам таким був. Добре, що поруч з братом завжди є сестра, вона в нас цілитель, яка заспокоює непосидючого брата, якого постійно тягне на пригоди. Вони ніби вогонь та вода, доповнюють один одного. 
            -Гаразд, візьму тиждень відпочинку. Зʼїздимо до Овкині, поплаваємо в річці, пополюємо, влаштуємо пікнік.