Анна-Марі Слотер - Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю

та працедавця що дві хвилини. І це не щось на зразок допомоги сім’ям та опікунам, це великий бізнес. Компанія залучила 91 мільйон доларів{393} під час первинного розміщення акцій, а ставши відомими у січні 2014 року, ринкова ціна Care.com зросла до 550 мільйонів доларів.

Bright Horizons — ще одна компанія, яка успішно заробляє на піклуванні. Вони пропонують різні послуги, починаючи від високоякісних центрів початкової освіти та догляду за дітьми в критичних ситуаціях до координування денного догляду в різних компаніях, лікарнях та університетах. Bright Horizons — компанія відкритого типу, а тому коли вони повернулися на ринок у 2013 році, їхні акції оцінювалися в 1,4 мільйона доларів{394}.

Забудовники також починають реагувати на потреби догляду в американських сім’ях. Наприклад, у Каліфорнії розробники створюють таунхауси, зорієнтовані на сім’ї з кількох поколінь{395}. У таких будинках ванни та спальні на першому поверсі, щоб літні люди не використовували сходи, а традиційна сім’я з батьків та дітей облаштовується на вищих поверхах. Таким чином «сендвіч-покоління» може піклуватися про своїх батьків, а дідусі з бабусями — дивитися за онуками.

Пенсіонери також об’єднуються, щоб старіти разом з друзями у стилі телесеріалу «Золоті дівчата». Це називається «співжиття». і житловий консультант розповів New York Times, що це особ­ливо стосуватиметься покоління 2000-х. «Суспільна свідомість 1960-х{396} може знову відродитися» через спільне життя, як прогнозує консультант. Можу особисто підтвердити задоволення від таких домовленостей. Я ділила квартиру у Вашингтоні 2 дні у тиждень з хорошою подругою, яку я ще знаю з коледжу. Вона переїхала з Нью-Йорка, щоб працювати в уряді, а її чоловік регулярно при­їжджав. Це наче знову мати сусідку по кімнаті, як у студентські часи, навіть з візитами хлопця!

За межами великих компаній по догляду та забудовників виростає армія окремих доглядальників. Національний альянс домашніх робітників Ей-джен Пу разом з 20-ма іншими організаціями заснували рух, присвячений піклуванню{397} крізь покоління. Вони зосереджуються на зміні демографічної ситуації США за рахунок нововведень у догляді домашньому та спільнотного типу за літніми людьми. Таким чином рух має на меті «змінити спосіб піклування в усій країні».

Доглядальники дорослих, що страждають на хворобу Альцгеймера та інші, зустрічаються з особливими викликами. Але як і у догляді за дітьми, освіта та спеціалізована підготовка може суттєво змінити якість піклування. Альянс сімейних доглядальників{398} — некомерційна організація, що задовольняє потреби сімей та друзів, надаючи безплатні, довгострокові послуги догляду за їхніми рідними.

Зверніть також увагу на бурхливий ріст посад, пов’язаних з різними типами особливого догляду. У нас завжди були лікарі та медсестри, зараз ми маємо асистентів лікарів різних типів та медсестер-практиків з кількома спеціалізаціями. І збільшується кількість терапевтів різних частин тіла та розуму: з рівноваги, постави, ходи, стресу та з реабілітації від трансплантації суставів до інсульту. Це не ті роботи, які люди обирають, коли не можуть побудувати «справжньої кар’єри». Такі професії вимагають медичних знань, навиків, а також здібностей будувати серйозні стосунки з клієнтами. Вони мають величезне значення, оскільки дозволяють усім нам — від малого до великого — жити краще.

Крім ринку висококласного оплачуваного догляду, існує ширший підхід до економіки, який враховує цінність піклування. Як нам виміряти соціальну та людську вигоду стосунків, які ми вибудовуємо за допомогою виховання та догляду? Кампанія економіки догляду{399} розробляє економічні індикатори, які відстежують рівень соціального добробуту разом з традиційною кількістю багатства і майна. Зрештою, уся ідея валового внутрішнього продукту міститься у людській уяві. Ми можемо виміряти все, що вважаємо важливим, та спробувати його збільшити.

 Унікальна Америка

У світі зовнішньої політики та політики в цілому про унікальність Америки написано тонни книжок. Як нація, ми усвідомили себе іншими, ніж інші нації з найдавніших часів. У 1630 році Джон Уінтроп, який згодом став губернатором колонії Массачусетської затоки, написав: «Нам слід врахувати, що ми будемо Містом на пагорбі{400}. Очі усіх людей здіймуться до нас». Ми мусили стати яскравим прикладом людей, які можуть самостійно керувати собою, які можуть проголошувати свободу віросповідання та слова, які можуть дослідити й розвинути те, що ми та наші послідовники європейці, назвали «новим світом».

У сфері догляду США у значній мірі унікальні в тому, що тут не виконується. Ми єдині серед високорозвинутих промислових країн (а насправді практично серед усіх країн) не оплачуємо декретну відпустку та відпустку по догляду за дитиною. Великобританія, наприклад{401}, навіть в умовах суворої економії, надає відпустку терміном до року та незначну грошову допомогу.

За перші тижні та місяці життя інші індустріальні країни{402} пропонують вражаючу кількість засобів та послуг для підтримки батьків та доглядальників у цілому, починаючи від денного догляду за дітьми до догляду за дорослими, що страждають на неповносправність, старіють або повільно помирають. Колишній міністр з питань сім’ї та дітей Норвегії Вальгард Хогданд так описує філософію своєї країни: «Ми вирішили, що виховання дітей{403} — це справжня робота, яка приносить цінність для усього суспільства». Справедливим є те, що «все суспільство повинно сплачувати за цю цінну послугу».

Ці країни вже пожинають плоди з точки зору конкурентної спроможності та соціальної мобільності. Десять років тому Енді, який тоді ще вивчав європейську політику, сказав мені, що в Європі набагато простіше було перейти з нижчого у середній клас, ніж в Америці. Я не могла повірити. Це здавалося безглуздим, бо наша історія рясніє прикладами іммігрантів, які втекли з обмежених класових та релігійних упереджень, щоб стати новими людьми в Америці.

Однак сьогодні це неможливо заперечити. Численні економічні дослідження великої кількості університетів, аналітичних центрів та міжнародних організацій прийшли до висновку, що іммігранти в Данії{404}, Австралії, Норвегії, Канаді, Швеції та Німеччині мають більше шансів там реалізуватися, ніж у Штатах. Діти з бідних сімей мають удвічі більше шансів вибратися з бідності, ніж, якби вони жили в США. Звичайно, деякі з цих країн менші і більш однорідні, ніж Америка. Але, наприклад, у Канаді{405} вищий відсоток громадян іноземного походження, ніж у США, проте канадці вдвічі швидше рухаються по соціально-економічній драбині, ніж американці. І хоча чимало чинників залежать від соціальної мінливості: сегрегації, нерівності доходів, шкіл та структури сім’ї, — можливість родині отримати підтримку від громади й таким чином підтримувати стабільне середовище догляду{406} за дітьми відіграє дуже велику роль.

Ми не обов’язково мусимо робити те, що роблять інші