Роза Фаєр - Ненависть при світлі , Роза Фаєр

Глава 29.

***

-Нууу..як розумієш, ми продовжили. А далі почало дещо випливати і я відверто запитала звідки він про мене стільки знає.

***

-Або ти кажеш прямо,або я не зможу тобі більше довіряти,-ставлю запитання ребром.

Можливо це жорстоко і вже виходить за рамки "медового" періоду та я вже занадто завелася. 

-Добре. Але я впевнений, що моя відповідь тобі не дуже сподобається,-закочує очі.

-Чого б це?-спалахую.

Не знаю чому та для мене це важливо. І здається тут вже щось більше,ніж просто задатки характеру.

-Тому що,ти зараз почервонієш. То що казати?-якось цікаво дивиться на мене.

-Кажи, звісно. Мені немає чого червоніти,-при цьому,я чомусь стала сумніватися.

Оскільки,він вів себе занадто впевнено. Начебто знав щось таке чого не знаю я. Але було вже пізно відступати. 

-Як хочеш. Я це все знаю від тебе. Чи ти забула про нашу першу ніч?

Здається, що після його слів..у мене стався інфаркт і інсульт одночасно. Що що..я забула про що.

Ах,ну як я могла забути..про нашу ніч. Яку ще ніч. 

Відкриваю рота, щоб вже заперечити та осікаюсь. Чекайте,легка перекрутка часу. 

Приблизно місяць тому,а може і більше,я тоді ще отримала запрошення від батьків. На мене настільки нахлинули спогади,що я..я напилася.

І начебто когось підчепила. Точно пам'ятаю, що він провів мене додому і секс...був. Це я пригадую. Проте, щоб це було з Артуром.

З тим,якого побачила вперше декілька днів тому. І якого навіть не згадала при зустрічі. А він..він недаремно робив ці натяки. Мабуть,він був добряче злий,але я ж ні в чому не винна.

І так, мені варто було його послухати. А може і ні. Що з того, що я почула це зараз,а не через місяць чи рік. Це всеодно б десь випливло.

І тепер я можу бути спокійною,бо знаю,яка брехня стояла між нами. Та все ж у чомусь Артур був правий.

Я справді..почервоніла..

-Та не бери в голову. Я трохи звісно засмутився, що ти все забула. Особливо моє чоловіче его. Але я був впевнений, що коли це знову станеться,то ти вже точно не зможеш викинути все з голови,-трохи шокує мене своїми думками.

Тобто,він навіть не сумнівався в тому, що ми знову займемося сексом. Це що було в нього само по собі розуміюче?

То я йому все ж подобаюся чи він вирішив перевірити себе ще раз. Типу довести своєму его,що він ого-го і гого.

Серйозно?

-Тобто,ти просто хотів мене знову трахнути,але вже в тверезому стані,-підіймаюся і свердлю його поглядом.

Щось мені враз перестала подобатися вся ця ситуація знову. Невже він реально хотів мене використовувати.

Точніше,вже використав..

Я тут значить вже мрію і думаю про почуття,а їх просто в природі не існує..

-Стій,-хапає мене за плечі Артур і змушує дивитися лише на нього,-Щоб ти там собі не надумала це не так. Я не хотів просто з тобою зайнятися сексом. Точніше, дуже хотів і хочу ще. Але лише тому, що ти звела мене з розуму і я не можу викинути тебе з голови...

Отакої...він справді тільки що все це сказав. Мені не почулося. Я не знаю,але вперше в житті чую настільки приємні слова.

Можливо тому, що і сама в ньому потонула,застрягла,як не назви. Та я не можу і не хочу вибиратися звідти. Мені так комфортно і більше я нічого не буду робити.

Особливо тоді,коли дізналася,де саме знаходжуся в ньому. В самому серці чи не так..

Правда, нам ще варто точно осмислити свої почуття, щоб сказати одне одному про кохання. Та впевнена, що це відбудеться незабаром.

А поки..

Він забирає мене з ванної і закутавши нас у рушник,несе мене на ліжко. Бережно кладе на нього і нависає зверху.

Дивиться в очі,а я в його. Там сплелися в полум'ї і пристрасть, і ніжність і ще те, що набагато більше. Я б навіть сказала, що міцніше.

Він наблизився до мене і наші губи сплелися у танці. Такому мінливому. То повільному і плавному,то різкому і небезпечному.

Артур одним рухом звільнив наші тіла від рушника і вторгся в моє лоно.

-Ах...!

Так добре,так лагідно,так що навіть не можна описати. Ще нізким мені не було так,як з ним.

А можливо більше і не буде...

Хіба щось чи хтось зможе стерти ці дотики. Які мов розпечена лава горять у місцях зіткнення і залишають слід. А його вже нічим не можна буде прибрати чи сховати.

Сама не вірю в те, що кажу і в те, що відбувається зі мною. Я раптом задумалася за шлюб і єдиного чоловіка в своєму житті.

Або ще можна сказати, останнього. Який,як вихор увірвався в моє життя і повів за собою. Просто взяв за руку і я,наче зачарована, пішла слідом.

І все ще досі за ним йду. Навіть не зважаючи на причини,які змусили це зробити,я щаслива. Хочу і далі прямувати за ним і з ним, разом.

Якби хтось сказав мені, що таке станеться,я б просто не повірила. Ще тиждень тому я і близько не задумувалася про створення своєї сім'ї.

А зараз, лежачи в обіймах чоловіка після жаркого єднання,я вже подумки обирала собі весільну сукню. Смішно, справді,просто смішно.

Ніколи не задумувалася,як все насправді може швидко змінитися. Думки,люди,погляди, мрії.

Щось є важливим сьогодні,а завтра вже ні. Зовсім інше займає першість,але також, ненадовго.

Я не хотіла нічого з Артуром. Навіть намагалася про це не думати,не уявляти. Але в цю мить я просто знаходжуся в якійсь нірвані.

Мені добре з ним ось так лежати,відчувати його запах і розмірене дихання. Порівняно з ним я крихітна. І так затишно,як в його обіймах,ще начебто ніколи не було.

Правда, може я і поспішаю. Скільки ми з ним знайомі. Вкотре час нагадує про себе. Я вважаю, що це важливо і водночас,не зважаю.

Мабуть,такою може бути лише жінка. Постійною і різною,дивовижною і простою,смішною і глибокою. Одне подумати,а зовсім інше зробити і навпаки.

Хто б що не казав і я,повірте,нікого не хочу образити. Проте,ми частіше думаємо серцем,чим мізками.

Нам важливий духовний зв'язок,романтика, почуття. Тільки справжні і більше ніяких. Ми максималісти з голови до ніг і всеодно,при цьому,примудрюємося жити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍