Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

22 (3)

— Зовсім здуріла?! — кричала з-під стріхи сова. — Та поверну я твій скарб, як тільки перестане бути потрібний! Ти мені хвоста підпалила, курва стара!

— Я тобі голову відірву! Не можна світлим цю палицю в руки брати, вони ж дуріють!

— Не буду я його світлим давати, — навіть здивувалася сова. — Я б на твоєму місці взагалі камінчик оркам повернула…

— Щоб вони знову спробували весь світ захопити?!

— Далі балачок їх захоплення світу ні разу не пішло. Побалакають, нап’ються того дивного пива і сплять собі…

— А ти бажаєш, щоб пішло?!

— Якась ти занадто нервова, — з сумнівом сказала сова і на цей раз зуміла врятувати хвіст від вогняної кулі. — Дурепа, будинок спалиш!

Далі пташки напрочуд дружно стали гасити якесь лахміття, потім розсіювали дим, потім тому лахміттю повертали допожежний стан. А темний ельф весь цей час розповідав казочки. І почав з тієї, яку вважав найцікавішою для Дарки.

— Колись давно один дивний бог напився пива і загубив свою палицю, — сказав він тоном справжнього барда. — Бог, пиво і землі, де це відбувалося, були оркські. А так як вони всі там його діти, внуки і так далі, а сам бог палицю не знайшов і сердито пообіцяв її віддати тому, хто знайде, такий щасливчик якось трапився. Він був тим ще дурнем і пастухом. І ту палицю, не зрозумівши що воно таке, зламав і в вогонь кинув, бо холодно було. Лише навершя залишилось. А як ти повинна розуміти, божественні речі горіти не люблять, а ще вміють у сни приходити. І то навершя так злякалося вогню, що пообіцяло зробити з пастуха найсильнішого воїна і одночасно шамана, якщо він буде його берегти.

— Зробив? — похмуро спитала Дарка.

— Так. Той пастух потом всіх орків захопив і вже з людьми воювати їхав, коли стався зсув, який його й поховав разом з навершям. Не без допомоги інших шаманів, напевно стався. Навершя потім відкопали і дісталося воно відразу сильному шаманові і цей тип багато чого встиг наробити, добре хоч старий був і довго не протягнув. Потім була якась дівчина… ось після неї орки і почали своїх жінок дуже-дуже поважати. А потім цю гидоту вдалося вкрасти. Нам вдалося. Ми ж теж межуємо з орками.

— І?

— І в нас теж знайшовся дурень, який навершя захотів привласнити. Але майже відразу здох. Мабуть той бог дозволив його собі забрати тільки оркам. Гульбіс… це був такий дивак, з каплею орчанської крові, хоча взагалі людина, тільки обпікся трішки.

— Дивак?

— Крадій. Крав заради слави. А так наша тодішня правителька дуже його поважала… і дочка в неї була підозріло зеленоока. Ось він, Гульбіс, зробив ту коробку з якої навершя досі ніхто витягнути не зміг. Всі так з коробкою і крали, ну, кому дуже було потрібно. І їх швидко знаходили, бо там маячки на коробці. Але в цей раз маячки залишилися в шафі, а коробка пропала. І невідомо коли це сталося. В ту шафу нечасто заглядають.

— Просто чудово, — оцінив Лялянівель. — Ви б ще ту коробку в кутку на підлогу кинули. В кімнаті, котра завжди закрита, бо дуже вже незручна.

— Ну, десь якось так воно й було. І це надійне місце насправді, якщо не знати, де шукати, нізащо не здогадаєшся.

— Почекайте з вашими шафами, — веліла Дарка і обидва ельфа з інтересом на неї втупились, як ті коти, котрих їсти покликали. От іще. — Навіщо красти навершя, якщо його неможливо виколупати з коробки?

— Може сподіваються, що виколупають, — зробив припущення Лялянівель.

— І здохнуть, бо не орки, — похмуро додав Нетин.

— Це якщо крали ельфи, — нагадав Лялянівель.

— Так-так, орки його вкрали і ніхто не помітив. Люди, до речі, теж не виживуть, якщо коробку відкриють.

— У людей бувають напівкровки з орками, — світлий ельф вказав на Дарку і чомусь насупився.

— А в ельфів не бувають? — заінтересувалася Дарка.

— Несумісність магії, — пересмикнув плечима Лялянівель.

— Перевірено, — додав Нетин. — Ти не думай, не тільки серед людей бувають любителі суворих жінок, вищих на голову і ось з такенними іклами, або любительки не менш суворих чоловіків. Серед нас і світлих теж траплялися. Але дітей в таких парах не було, ну спільних дітей. А так вони собі заводили з кимось іншим, траплялося.

— А зелені очі чиєїсь там дочки? — згадала дівчина.

— А там від орка одні спогади вже були, а правителька практично чистокровна. Так що в її випадку могло бути все, що завгодно. Та в неї взагалі купа дітей була, вона любила це діло, судячи зі всього. А офіційного чоловіка так і не трапилося ні разу.

— Прямо ідеальна темна ельфійка, — покивав Лялянівель.

— Добре, — сказала Дарка, в думках дивуючись ельфійським ідеалам жінок. — Значить ваше навершя так чи інакше, але потрібно шукати в когось, в кого є серед предків орки.

— Воно логічно, але кого та логіка колись хвилювала? — сумно сказав Нетин. — В останній раз, років сімдесят тому, для якогось колекціонера крали. А перед цим була ціла купа бовдурів, які думали, що зможуть якось убивчу силу обманути. Один навіть рукавички собі зшив зі шкіри орка, та іще пакість, навіть тодішня голова нишпорок, та іще отруйна гадюка, не оцінила цього шевця. А зараз взагалі виходить, що повезли разом з контрабандою до людей. І можливо повезли саме тому, що тут є серед кого пошукати нащадків орків. Все для нишпорок заняття, поки будуть всіх перевіряти, справжніх крадіїв від справи відволікати не стануть.

— Складно у вас, — зрозуміла Дарка.

— А ви ще мені допомагати не хочете, — звинуватив Нетин. — Хоча вас не можуть не помітити, ти занадто орк, а він взагалі світлий. Чудове ж прикриття, головне заняття вам знайти, щоб нишпорок привабили.

Дарка голосно хмикнула.

А іще їй здалося, що десь під стелею хтось хрипло каркнув:

— Ну ти й дурепа!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно