Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

Орки — вони страшні!

Допомагати Лялянівель так і не погодився, але й не відмовив. І пішов Нетин бурмочучи щось про нечуйних світлих родичів. Дарка спіймала себе на тому, що дивиться йому услід з великим сумнівом. Тому що якщо навершя вкрали любителі грибів, які можуть утнути будь-що, то сподіватися, що вони почнуть шукати якесь прикриття — марна справа. А можливо тим любителям гриби підкинули в якості прикриття і світлі ельфи їм взагалі непотрібні. А цей причепився. Впевнений такий.

Час показав, що Дарка була права. Ніхто Лялянівеля не чіпав, ну окрім Мархи, котра то підозрілих жіночок приводила, то подружок, а одного разу і зовсім бабусю, дуже схожу на ту, яка намагалася всіх лякати в ельфійському лісі. Навіть коли ельф почав ходити займатися на полігоні і ледь не побився там з кимось, ніхто його не став чіпати. І коли декілька його амулетів в крамниці з’явилося — теж. Хоча амулетами відразу зацікавилися, але мама таким тоном сказала, що дорогий зять зробив, що далі розпитувати і натякати не посміли. Мама це уміла.

У Дарки було все складніше. Магію вона то відчувала, то не відчувала. А то взагалі відволікалася на те, що Лялянівель за руки тримає, великим пальцем обережно долоню гладить і виходило щось зовсім неочікуване. Один раз навіть з підлоги квіти почали рости. Ельф як побачив це діло, витріщився так, що став схожий не на ляльку, а на сову, а потім кудись пішов, не сказавши ні слова. І повернувся з сердитим чоловіком. Який виявився вчителем з тієї школи, сходити в яку подумувала Дарка.

— Мазр Дармєд! — гаркнув цей вчитель так, що Дарка не одразу зрозуміла, це його так звати, чи він уже всіх прокляв на болючу смерть. — І в мене заліки! — додав ще страшнішим тоном. — Ненавиджу ельфів! — закінчив він свою промову і втупився в дівчину так, мов бачив її наскрізь. — Кальмин ідіот, я давно про це казав! Перевіряльщик! — як виплюнув, а потім, не попрощавшись, кудись втік.

І Дарка наївно понадіялася, що до своїх заліків. Хоча повівся цей чоловік дивно. Мабуть від Лялянівеля заразився.

Даремно понадіялась, як стало зрозуміло через півгодини. Дарка і думати забула про цього вчителя, бо ельф, щоб заспокоїтися, почав щось вирізати з маленького шматочка червонуватого дерева, а їй вручив камінчик і наказав знову шукати магію і постаратися не лякатися, коли знайдеться. Бо всі проблеми зараз через те, що вона спішить скинути її прояви в реальний світ. І одного разу так чи будинок спалить, чи перетворить когось на чарівного жаба-принца.

Дарка чесно намагалася шукати, але весь час відволікалася, дуже вже гарно ельф за столом сидів. Якось так, що і широкі плечі помітно, і якусь внутрішню силу, і щось іще, ледь вловиме. І можливо вона зрозуміла б що, але тут приперся цей, учитель, і не один, а з цілим натовпом замучених учнями колег.

— Я сказав їм, що ти нікуди не підеш, нехай самі приходять. Тут я хоч поглинаючий контур вже вистроїв, — сказав Лялянівель спокійно-спокійно, аж рука зачесалася, так захотілося за кочергу вхопитися.

Гості тут же випихнули перед собою невисокого, якогось пошарпаного чоловічка, Дарка його точно вже десь бачила, але відразу не змогла сказати де. Він втупився в неї зі страхом, потер долоні, оглянувся на злих магів, пошаркав ногою.

— Ну! — суворо гаркнув Мазр Дармєд і двері кімнати гучно зачинилися, хтось передумав підслуховувати. — Чого ти там зі страху не помітив, га?!

Дарка нарешті згадала, що цей пошарпаний, той самий дядько, який їй колись сказав, що магії в ній нема. Точніше він це сказав мамі, а на неї старанно не дивився. І вигляд в нього тоді був більш презентабельний.

— Вона орк, у мене фобія, ви ж знаєте, — несподівано заканючив цей тип і знову пошаркав ногою. — Не міг я вдивлятися, просто фізично не міг. А на поверхні нічого не було, клянуся!

— Його орк в дитинстві вкусив? — розгублено спитала Дарка. Стикатися з людьми, які обзивалися і плювали вслід їй доводилося. Якось один хлопець пропонував гроші за те, щоб вона переодяглася в чоловіка і він її героїчно переміг на очах якоїсь красуні. Ага, до тієї красуні спочатку потрібно було причепитися з поганими намірами. Ну, і отримав по голові. Водою з п’яну один благородний дідок облив. Йому здалося, що він знову в прикордонній фортеці і дурні орчанські дівки на стіну чогось вирішили лізти. Але той потім вибачився і дуже гарну зелену тканину прислав, на сукню, щоб в колір очей. Але щоб ось так канючити і старанно не дивитися, це вперше.

— Ну, не можу я, не можу, — майже проридав дивний коротун. — Не можу.

— Книжок начитався, потім в сутінках тинявся, — туманно відповів Дарці Мазр і махнув рукою. Подивився на інших гостей і втомлено спитав: — І що тепер будемо робити, колеги? Час впущено. Це нам ще пощастило, що дівчина ельфа впіймала і він їй амулет на шию встиг повісити. Перший викид би вже точно стався, а з такою силою…

І він знову махнув рукою.

А Дарка відчула себе справжнісіньким чудовиськом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно