Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

22 (2)

— Так шо ти з тим яйцем хотів зробити? — питав уже вчетверте один з вартових.

А нещасний темний ельф розумів, що досі стикався з напрочуд розумними і приємними людьми. Навіть той величезний четвертьорк, корчмар, котрий і вишибайло в одній особі, і той був розумним і приємним, якщо порівнювати ось з цим чогось там вартим парубком. Той просто лаявся і ледь руку не відірвав. Так потім ж вибачився і сам заплатив цілителю. А від цього такого розуміння не дочекаєшся. Тому що він навіть не зрозуміє що не так і де не правий.

— Магію хотів. Щоб ельф злякався і втік. А бояться вони лише інших ельфів і то не всіх.

— Ти боїшся темних ельфів? — здивувався невидимий Нетин за спиною Лялянівеля.

— Ні, я вам пики бив, коли ходили красти поцілунки в дівочий день, — прошепотів у відповідь світлий.

— З яйця повинен був вилупитися страшний ельф? — зробив зовсім дике припущення вартовий, котрий теж не розумів чого домагався Хінк, кидаючись у вікна амулетами.

Парубок задумався. Почухав потилицю. Подивився з надією на Дарку, на що вона тихо фиркнула і обережно відповів:

— Він повинен був зрозуміти, що вони близько і втекти.

— Якийсь ти в мене неправильний, — похитала головою Дарка, подивившись на чоловіка. — Повинен був втекти, а сам пішов шукати.

— Що поробиш? — сумно видихнув Лялянівель. Причому сумував він за часом, втраченим через Хвнкову дурість.

— Давайте вже подивимось в його голову і підемо шукати інших любителів грибів, — напрочуд ввічливо попросив рудий ельф.

— Остання стадія сказу, — прокоментував Нетин. — Ще трошки і в цього ідіота щось не те почне рости, а щось непотрібне неодмінно відвалиться.

— Темні погано магію контролюють, особливо коли злі і контролювати не хочуть, — досить голосно прокоментував Лялянівель.

Рудий, Дарці на здивування, подивився на нього з вдячністю.

Вартові перезирнулися. Потім з сумнівом подивилися на Хінка і, здається, дружно зробили висновки що щось не те буде напрочуд йому личити. Але ж робота. І в пам’яті потрібно покопатися. А раптом непотрібним виявиться голова?

Коли компанія з вартових, ельфа і Хінка нарешті пішла, Дарка не втрималася і щасливо видихнула. А Лялялянівель трохи постояв, послухав тишу, а потім несподівано кинувся вправо і мов з повітря витягнув іще одного ельфа. Незнайомого на вигляд і темного, судячи по тому, що заплетене в косу майже до пояса волосся в нього було гарного кольору, як темний мед з ледь помітними домішками кольору відшліфованої міді.

— Ну, впіймав, впіймав, — пробурчав незнайомець голосом Нетина. — Я і не збирався втікати.

— Що відбувається? — недобрим тоном спитав світлий ельф. Настільки недобрим, що Дарці пригнутися захотілося і пропустити над головою те, що зараз полетить. — Що це за ельфійські народні казочки про світлих, яких можна налякати темними? І не кажи, що ти не знав, що в вас ці кляті гриби поцупили. Через якусь не надто якісну павутину один з найкращих ваших магів сюди б не приперся. Що в нього справ вдома немає?

— Впізнав? — щиро здивувався  Нетин.

— Дуже добре придивився. Це ж розумно маскуватися не в світлого ельфа, а в іншого темного. Так яка величезна дупа сюди звалилася і ніхто не помітив?

— Ми не впевнені, що звалилася. Може поки що летить. Можливо навіть не сюди. Можливо то у крилатих знову якісь інтриги і потяг до суїциду. Люблять вони це діло. Але про всяк випадок… саме тому, що хтось дуже вже старається демонструвати нам, що винні ви.

— Е? — здивувався Лялянівель.

— Народні ельфійські казки, сам же кажеш.

— Е? — повторився Лялянівель. — У вас що, дівчата пропадають, а на стовпах бога-ворона щось погане знову написали? Дурість якась.

— Та не про нетверезих вартових казочки і не про кохання, яке всіх врятує, — насупився Нетин і навіщось подивився на Дарку. — І навіть не про дитину, яка всіх об’єднала, а її сини пересварилися і остаточно всіх роз’єднали, — і знову подивився на Дарку.

— Не відволікай мене своїми дітьми. Що відбувається? — зовсім вже недобре спитав Лялянівель.

— Навершя з палиці Кивіта кудись поділось, — сумно відповів Нетин і сів на підлогу. — Може вкрали. Може саме. І всі тепер шукають, бігають скрізь, де хоч щось підозріле відбувається, і гадають, що гірше. Навіть на вашому весіллі хтось побував, дивилися наскільки зацікавлена ваша напвівсліпа в цьому ритуалі…

— І? — підібрався Лялянівель.

— Та як завжди. Але це нічого не означає. Богиня може бути інша. А може то крилаті чомусь вирішили, що навершя може допомогти повернути їм крила… хоча навряд, богів вони все ж бояться. Або просто дурні, наїлись грибів, забажали могутності і поцупили.

— Так, — суворо сказала Дарка. — Розповідайте свої казки.

І здивовано принюхалася. Здалося, що звідкись потягнуло паленим пір’ям.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно