Микола Капустянський - Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський

цілком неможливо. До того ж, уже біля Одеси стояли кораблі Антанти з добровільцями.

Озброєний конфлікт із Добрармією, що не було виключене за такої ситуації, правдоподібно спричинився б до нашої поразки.

Ми наражалися на небезпеку бути замкненими в кутку між Денікіном і поляками.

Українське командування мало ще опертися лівим крилом на Польську армію; про бойову співпрацю з нею наші представники вели переговори. А тому зовсім відриватися від неї й Західніх Земель було недоцільно. Таким чином, стратегічні й політичні обставини вимагали вести операції головними силами на Київському й Коростенському напрямках: окремою південною групою відрізати шляхи відвороту ХІV армії. Знищивши її або змусивши капітулювати, обсадити побережжя Чорного моря з Одесою.

Отже, треба було одноразово розпочинати операції проти Києва й проти Одеси.

Групування наших сил.

При націлюванні армій на той чи інший напрямок, засади було покладено такі: 1) гро сил – Київський і Коростенський напрямки. Менша група – на Одеський. Для надійного забезпечення лівого крила необхідно було висунутися і на Коростень-Мозир.

У галичан була спочатку думка, щоб Наддніпрянська армія вела наступ на Київ, Галицька – на Одесу, але через бойові умови здійснити це було дуже важко. Сил самої Наддніпрянської армії без 3-ї дивізії Удовиченка, яку було прикуто до Вапнярки, на Київський і Коростенський напрямки не вистарчило б, довелося б нам не менш, як одним корпусом галичан зміцнити Київський напрямок, чим порушувалась би єдність Галицької армії, яку так рішуче обстоювали НК ГА й диктатор Петрушевич. 2) Звільнення Києва при головній допомозі Галицької армії мало першорядне значення, як політична демонстрація великих послуг Галицької Армії в загальній боротьбі на протибольшевицькому фронті. Через столицю Соборної України – Київ – вели шляхи на Східню Галичину й до ідеї Соборної України. Переможна офензива на Київ головно Галицького війська рішуче заперечувала провокацію поляків «про большевизм галичан».

Тому було вирішено на нараді з вищими військовими чинниками ГА, генералом Курмановичем та іншими – всю Галицьку армію й дві сильніші групи Наддніпрянців, СС і Запорожців, націлити на Київський і Коростенський напрямки.

Решту Наддніпрянців підсилити 1-2 бригадами галичан і скерувати на Одеський напрямок.

Група СС мусіла йти на самому лівому крилі, як посередня верства між галичанами й поляками, Запорожці на правому крилі в напрямку на Київ, вони з'єднували Галицьку армію з Наддніпрянською і надійно прикривали праве крило.

Цієї думки спочатку не поділяли галицькі військові представники, а потім і вони, обміркувавши докладніше це питання, погодилися.

Остаточно цю справу було розв'язано Вищим Штабом (так званим Штабом Головного Отамана) на нараді 10.VІІІ. (необхідність сформування цього штабу гостро відчувалася Галичанами й Наддніпрянцями).

Про Вищий Штаб далі.

Розділ XX
пляни ШДА щодо операцій на Київ-Одесу

Директива ч.2067/к. Сх. ч. 13.

Штаб Дієвої Армії видає таку директиву щодо загальних операцій на Київ-Одесу.

1) Загальний наступ починається 2.VІІІ. 2) Операції на Жмеринку ведуть дві Наддніпрянські групи. Тютюнник із Божком атакують Жмеринку з південного заходу. Запорожці від Проскурова фланговим маршем через Літин виходять на Вінницю, щоб, захопивши її, допомогти Тютюнникові й перегородити відворот червоним. 3) Група СС і 2-й корпус Галицької армії наступають на Старокостянтинів-Кульчин і виходять на р. Понору, їхні резерви за лівим крилом. Два корпуси ГА наступають через Лятичів-Літин приблизно на фронті Янів-Уланів-Любар. Удовиченко активно прикриває Вапнярку. 4) На Старо-Костянтинівському напрямку наші панцерні потяги й кіннота далі переслідують ворога на північ. Це – перший етап.

Надалі малося на увазі, розгорнути гро Галицької армії на рубежі Козятин-Бердичів-Житомир. Група СС через Шепетівку прямує на Звягель (Новоград-Волинський) і далі на Коростень; 2-й корпус ГА зосереджується в резерві в районі Шепетівки й підтримує наступ на Коростень. Запорожці, захопивши Вінницю, дальшим рухом забезпечують праве крило нашим головним силам. Ю.Тютюнник через Жмеринку, для забезпечення лівого крила Удовичецка, прямує на Брацлав і далі на Христинівку.

Волинська група в резерві Головного Отамана; її треба зосередити в районі Жмеринки для допомоги Одеському напрямкові УСС також у резерві Головного Отамана.

За основу пляну взято такі засади:

Оцінка директиви.

1. Маневром охопити всі важливіші залізничні вузли та економічні центри, щоб перегородити відворот совєтським військам і цілком захопити, залізничний табір, а також військове, та інше майно. На те, щоб відбити у ворога військову здобич, необхідно було звернути пильну увагу, бо це був головний та майже єдиний засіб забезпечення наших армій. Також нам бракувало й залізничного табору (паротягів і вагонів).

2. Розгорнути сильну групу на Київському напрямку й мати відповідну резерву на напрямку Шепетівка-Коростень.

3. Розбити ворога й обсадити р. Дніпро біля Києва до підходу ворожих резерв і значно раніш, ніж це зробить Добрармія.

4. В Одеському напрямку висунути групу на лінію Вапнярка-Христинівка, щоб надалі обсадити Бобринську й відтяти ХІУ армію від Києва.

Цей маневр при тих ворожих силах, які ,були на Правобережжі проти Українських армій, з певністю можна припустити, привів би через 6 – 10 діб наші сили до першого етапу (від Уланів-Янів до Нової Ущиці 120 верст – 6 переходів + одна або дві переднівки).

В цьому напрямку значного опору червоні не могли поставити, бо в них тут не було сил. 45, 44 і 1 совєтські дивізії мусіли битися за залізничні тори, які вони прикривали.

3 цього етапу приблизно за 2 тижні й до Золотоверхого Києва. Отже, уже 22-24.VІІІ можливо було сподіватися закінчення наступу на Київ. Тоді, для допомоги групі Одеського нарямку в її боротьбі з ХІV армією, можливо було, висунути резерву і зовсім ліквідувати й цей напрямок. Ці розрахунки, як побачимо далі, мали підстави.

Виграш часу передовсім мав для нас