Микола Капустянський - Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський

багнами (надто по Прип'яті) й не надається для операцій великими силами, особливо весною та восени.

Напрямок (операційна лінія) наступу.

В який же спосіб починати наступ, щоби звільнити від червоних усе Правобережжя й міцно закріпитися на ньому проти можливих ворожих контракцій? Сил в Украінських арміях за даної ситуації повинно вистарчити, бо з просуванням наперед до нашої розпорядимости поступав би великий контингент мобілізованих, які охоче підуть до лав нашоі армії.

Отже, передусім конче потрібно було армії Соборноі Украіни, щоб досягти значних політичних наслідків від свого походу, посісти все Правобережжя й прикритися хоч на деякий час сильним водним рубежем – Дніпром, щоб мати змогу організуватися та налагодити спокій і державну працю на цьому великому терені.

Оцінка Київського напрямку.

На Правобережжі є два найважливіші напрямки. Один на Київ, другий на Одесу.

З політичного боку вага Києва – «матері городів руських» – для української справи зрозуміла без жодних коментарів.

З економічного боку посідандя на Київщині цукроварень, винокурень та гарбарень і великих військових запасів спричинилося б до поліпшення нашого тяжкого матеріяльного стану та забезпечення армії технічно-вогневими засобами.

Оцінка Одеського напрямку.

Посідання нашими частинами побережжя Чорного моря між Одесою й Херсоном мало поважне значення – цей район, як зазначено, найбагатший. Звідси ми мали морем доступ до Европи, з нею є можливість безпосередньо налагодити торговельні, а за допомогою їх, можливо, і політичні зносини.

Звідси ж є змога найзручніше одержувати закордонну зброю, одяг і ліки.

Безумовно, посідання нами побережжя Чорного моря відкривало великі перспективи, але й червоні посідали, й побережжя Чорного моря ще з початку 1919 року і частину Балтицьких портів і величезну територію, а тим часом, Европа не хотіла з ними входити в будьякі доброзичливі відносини. Очевидно, не в цьому самому полягає справа.

Наступом на Одесу захоплювалося Галицьке військо й політичні керівники, а також наш уряд і ШДА, та й сам Головний Отаман С.В.Петлюра.

Одначе, з огляду на політичну і стратегічну ситуацію, яка складалася на протибольшевицькому фронті, для того, щоб найшвидше посісти побережжя Чорного моря, треба вести операцію гро своїх сил на Київському напрямку. Розглянемо, про що тут ходить.

Генерал Денікін, розбивши червоних на Херсонщині, просувався своїм лівим крилом уздовж Дніпра і поволі відрізував від Лівобережжя ХІV-ту большевицьку армію, що займала побережжя Чорного моря й Катеринославщину. Всі переправи через Дніпро від Херсону до Катеринослава були в його руках. Знову ж від Полтави й Катеринослава він погрожував залізничній переправі в Кременчуці. Цією обставиною рух ХІV-ї червоної армії на схід двома поперечними шляхами Херсон-Катеринослав і Вірзула-Ольвіополь-Кремінчук було унеможливлено. Лишалася ще переправа в Черкасах, але дальшим його наступом і цю переправу замикалося.

Отже, тоді ХІV армія мусіла, або пробиватися на схід через Дніпро й усю товщу денікінських військ, що було не під силу большевикам, або відходити на магістраль Київ-Козятин-Жмеринка двома подовжними шляхами Одеса-Вапнярка-Жмеринка і Миколаєв-Знаменка-Фастів, а також вузькоторовою Ольвіопіль-Калинківка-Козятин.

Таким чином, треба тільки перетяти шляхи відвороту ХІV-й большевицькій армії на північ і на північний схід, і весь південь Правобережжя з усім залізничним майном і залізничним табором, і вся база червоних на Україні дістануться до наших рук.

Ключі від Одеси й Херсону лежали на залізничних вузлах: Черкаси, Бобринська, Квіткове, Христинівка, Вапнярка, Жмеринка і на переправах через Дніпро.

Треба тільки посісти цю лінію і міцно триматися на ній, і тоді доля ХІV-ї армії і всього Чорноморського побережжя з Одесою – в наших руках.

Большевикам, у міру просування наших частин на північ, лишиться – або пробиватися до Києва, або капітулювати.

Безумовно,червоні мусять пробиватися, і назустріч їм із Києва буде надіслано сильну допомогу, щоб із двох боків розбити бар'єр на шляху відвороту ХІV-ї армії.

Тому, щоби стримати контракцію червоних, необхідно на Київському напрямку мати і досить сил і висунути їх далеко, на північ – аж до Фастова, щоб притягти на себе Київську ворожу групу.

Отже, як бачимо, треба було: мати для операцій на Одеському й Київському напрямках дві групи чи армії.

Одна мала б на меті закрити всі шляхи відвороту ХІV-й армії з побережжя та бути в силі стримати її натиск і дати належну відсіч в час її проривання на північ.

Друга – активно прикривала би Київський напрямок від контракцій ворога й унеможливлювала б червоним навалитися з Києва всіма своїми, силами на нашу Одеську групу.

Крім того, треба було зважати й на можливість і правдоподібність наступу червоних з півночі через Коростень-Мозир-Вітебськ-Москва. Шлях цей був вільний і ніхто йому не загрожував.

Тільки з цих двох напрямків червоні мали змогу підтягти свіжі резерви й почати рішучий контрнаступ.

З півдня вони могли оперувати тільки частинами ХІV-ї армії.

Тому то нам, для забезпечення себе з боку Київського і Сарненського напрямків треба було гра своїх сил мати на цих напрямках. Київ політично вабив до себе, й обмежитися тільки обороною в цьому напрямку, не було рації. До того ж і не вистарчило б у нас сил.

База – Одеса.

Нарешті, ще був один спосіб діяння: лишити заслону на Київському напрямку й почати гро своїх сил наступ на Одесу вздовж залізниці Жмеринка-Вапнярка-Бірзула-Одеса, шляхом 3-ї дивізії.

Тоді, на випадок контрнаступу червоних на Жмеринку-Могилів, нашим частинам просуватися на південь і після того, як вони обсадять побережжя Чорного моря, зовсім відірватися від Збруча й перекинути свою базу на Одесу. ХІУ-й армії лишити вільний рух відвороту на Знаменку-Бобринську-Фастів.

В цьому разі ми мусіли мати який-небудь договір з Антантою або Денікіном, бо інакше ми потрапляли в тяжкі катастрофальні умови. Договору ж ані з Антантою, ані з Денікіном у нас іще не було, тому базуватися тільки на Чорне море було