Леся Українка - Том 3

в рюмку.)

Орест

Что ты делаешь?..

Любовь

Так надо! (Пьет.) Не бойся, теперь не будет ни сума-сшествия, ни тусклой, холодпой жизии.

(Идет к Оресту.)

Орест

(делает усилие и быстрой, неестественной походкой идет к Любови, которая шатаетея)

Что тьі сделала?! Спасите! Кто там! Мама! Помо-гите!..

Любовь

(падает)

Молчи... и ты должен... за мной... Беатриче твоя... роза голубая... так надо...

(Умирает.)

ВЫХОД 4 Те же и г-жа Гру'ич.

Г-жа Груич (вбегает) '

Орест? дитя моє, что с тобой?!

Орест (припадая к Любови)

Помогите! Помогите!.. Мама, мама, смотри, жива она?.. Нет, нет, не дышит!..

Г-жаГруич

Что случилось?:.

Орест

Отравилась! Ты поставила яд!

Г-жа Груич Орест, что ты?! Она, может бытъ, в обмороке! ч

Орест

' Нет, нет, умерла, сердце не бьется!

(Рьідает.)

Г-жаГруич Дитя моє, пощади себя, сжалься надо мной!

Орест

Ос^гавь меня, мне никого не жаль! Ц пойду за ней! Зачем мне жить?

(Затихает в немом отчаянии.)

Занавес

ПРИМІТКИ

У третьому томі вміщено драматичні твори Лесі Українки, написані у 1896—1906 pp.

Автографи творів поетеси, на які в посилання в примітках, зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фонді J^6ci Українки (ф. 2) та Івана Франка (ф. 3).

БЛАКИТНА ТРОЯНДА

Вперше, надруковано в альманасі «Нова рада», К., 1908, стор. 387—452.

В архіві зберігається чорновий автограф повної, остаточно відредагованої редакції твору (ф. 2, № 773) та два чорнових начерки (ф. 2, № 17—18). В автографі — ряд авторських правок, дописок, закреслень, які свідчать про велику роботу над драмою. У кількох місцях збоку є приписки-зауваження рукою М. П. Ста-рицького, які Леся Українка частково прийняла; крім того, на полях зустрічаємо авторські помітки для переписувача про послідовність розміщення тексту. Вивчення чорнового рукопису та аналіз викреслених місць засвідчує, що окремі вилучення, певне, були зроблені з цензурних міркувань. Так, у першій дії знято кілька реплік явно політичного відтінку: Дія І, вихід 8. Після слів Любові «...торгуєтесь з ним?» викреслено: «Який ви антисоціальний елемент». Після слів «Олімпіада Іванівна (тихо до Люби)» викреслено: «А ти б тих різних соціалів не згадувала хоч при одчинених вікнах. Самохіть у халепу лізеш». Вихід 9. Після слів Крицького «У вас не такий був тон перше, Любов Олександрівно!» викреслено: «Пам’ятаєте, як ми на Маркса гроші збирали?» Після слів Любові «...корили мене Жапною д’Арк, а самі хочете...» викреслено: «...щоб я вважала себе Шарлотою Корде або принаймні Луїзою Мішель». Після слів Любові «Бувайте здорові, Робесп’ор!» викреслено: (Любов іде в столову, наспівуючи «Мар-сельєзуя: «Allons, enfants de la patrie...»)

Крім цього, в І дії — вихід 13 — викреслений перший варіант розповіді про образ блакитної троянди, що виступав в п’єсі як втілення погляду па кохання. У ранньому варіанті цей образ був наповнений середньовічними атрибутами: «Блакитна троянда — то був поетичний символ чистої, високої любові, в лицарських романах часто говориться про цю квітку, що росте десь у «містичному лісі» серед таємних символічних' ростин. Доступити до тієї блакитної троянди міг тільки лицар («без страху й доґани», що ніколи не мав нечистої думки про свою даму серця, ніколи не кинув на неї жадібного погляду, ніколи не марив про шлюб, а тільки носив у серці образ єдиної дами, на руці барви її, на щиті девіз її, за че€т*> її лив свою кров без жалю, за найвищу нагороду мав її усміх, слово або квітку з її рук. Таким""мусив бути лицар «блакитної троянди».

Чорнові начерки (ф. 2, № 17—18) являють собою попередній план драми та матеріали до неї (виписки з наукових робіт з психіатрії, нотатки). В автографі № 17 знаходимо попередні варіанти заголовка драми: «Нічні метелики» — «Гордіїв вузол» — «Блакитна троянда». ,

Дата в автографі № 773 — «31 августа 1896 року, Колодяжне».

Подається за першодруком.

«Блакитна троянда» — перший драматичний твір поетеси і перша психологічна драма в українській драматургії. Леся Українка з особливим почуттям ставилася до цього твору, приділяла йому багато уваги, наполегливо домагалася його сцё-щчного втілення, сама зробила переклад його російською мовою.

Вперше «Блакитна троянда» поставлена на сцені 1899 р. трупою М. Л. Кропивницького. В офіційній критиці п’єса не здобула „ позитивної оцінки, її вважали невдалою, несценічною, вбачали в ній суміш натуралізму з українською мелодрамою. Леся Українка не погоджувалася з такою оцінкою і мріяла про нову постановку. Листування письменниці засвідчує її тривале піклування про долю п’єси, про турботи в питанні постановки, підбору артистів — виконавців головних ролей. В листі до матері від 3:11 1908 р. вона писала: «...може б, хто її й, поставив, якби вона була доступніша, все ж, може, вона не гірша від многих «новинок». 1907 р. «Блакитна троянда» була поставлена музично-драматичною школою ім. М. В. Лисєика. І знову не мала успіху: критика рбачала в п'єсі відсутність дії, невиразність образів, розтягненість діалогів.

Сучасна театральна критика, розглядаючи перші постановки «Блакитної троянди», вказує на непідготовленість тогочасного українського театру до сценічного втілення психологічної драми. П’єсу намагалися подати в жанрі побутової драми, а це призводило , до втрати головного — складності й інтенсивності думки та загальної філософської спрямованості твору.

До 100-річчя з-дня народження Лесі Українки (1971 р.) «Блакитна троянда» була поставлена Львівським українським драматичним театром ім. Заньковецької.

«Нова рада» — український літературний альманах, виданий у Києві 1908 р. під редакцією М. П. Старицького.

Старицький Михайло Петрович (1840—1904)—український письменник, театральний і громадський діяч.

...л ицар «без страху й догани» — вираз з твору М. Сервантеса «Дон-Кіхот».

Трупа М. Л. Кропивницького — перша українська професійна трупа, створена і очолена М. Л. Кропивницьким 1882 р. в блисаветграді. 1904 р. трупа припинила свою діяльність.

Мати—Косач Ольга Петрівна (1849—1930)—,літературний псевдонім-Олена Пчілка, українська письменниця, ліберально-буржуазного напряму.

«Тьмы низких истин мне дороже нас в о з в ы 7 шающий о б м а її».—Рядок з поезії О. С. Пушкіна «Герой;> (1830). У Лесі Українки замість «мне» — «нам».

Над сон Семен Якович (1862—1887)—російський поет.

«Только утро лгобви хЬрош о...» — Вірш С. Я. Надсона.

7 «Про любов твою, друже, я марив не ра з...» — Вірш С. Я. Надсона в перекладі Лесі Українки.

К р а ф т - ЕіЛ н г Ріхард (1840—1902) — німецький, вчений, лікар, автор багатьох праць з психіатрії.

Вейсман Август (1834—1914)—німецький біолог, основоположник вчення про безперервність «зародкової плазми»./Ідеалістичні, .антинаукові погляди Вейсмапа зазнали нищівної критики К. А. Тімірязєва та І. В. Мічуріна.