Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 28.

Зимове сонце ліниво пробивалося крізь сірі хмари, фарбуючи засніжене місто в м'які пастельні тони. Холодне повітря щипало за щоки, але настрій в Олесі був піднесений. Вона з посмішкою тягнула Максима за руку, прямуючи до найближчого супермаркету.

— Ми не можемо харчуватися однією кавою і тостами. Хоча хліб Потап теж доїв.

Максим фиркнув, слідуючи за Олесею, немов слухняний учень за суворим, але милим учителем.

— Мені здавалося, що в мене достатньо їжі для виживання, — з лінивою посмішкою відгукнувся він. — Я ж не знав, що в моєму житті з'явиться ненажерливий Горобчик...

Олеся розсміялася, похитавши головою, і штовхнула його плечем.

— Ненажерливий? Ти ще скажи, що я їм більше за тебе.

— Ну, ти знаєш... — він удавано задумався, мружачись. — Може бути.

— Подивимося, як ти будеш лопати те, що я приготую на вечерю, — з’єхидничала Олеся, але в її голосі відчувалася ніжність.

Супермаркет зустрів їх теплом і гомоном: люди закуповувалися до свят, візки були сповнені продуктів, а з динаміків лилася неголосна новорічна мелодія. У повітрі витав легкий аромат мандаринів, кориці та свіжоспеченого хліба, що відразу ж налаштовувало на домашній затишок.

Дівчина взяла візок і рішуче рушила до полиць, заглядаючи в список інгредієнтів до кількох рецептів, знайдених на телефоні.

Максі йшов поруч, але в якийсь момент візок перехопив.

— Чоловіків потрібно годувати м'ясом, — серйозно заявила Олеся, прямуючи прямо до м'ясного відділу.

— Серйозно? — примружився Максим. — Звідки такі знання?

— Життєвий досвід, — з важливим виглядом відповіла Олеся, не обертаючись, продовжуючи впевнено маневрувати візком між рядами. — Ситий чоловік — задоволений чоловік. А задоволений чоловік менше бурчить і більше посміхається.

Максим усміхнувся, наздоганяючи її.

— Отже, будь—якого чоловіка можна задовольнити стейком?

— Майже, — хмикнула вона, зупиняючись біля вітрини з мармуровою яловичиною. — Ще важливі спеції. Без них смак прісний, як і характер без емоцій.

— Тоді, мабуть, мені потрібні спеції сильніші, щоб не стати нудним, — з легкою усмішкою відгукнувся він, спостерігаючи, як вона ретельно оглядає шматок м'яса.

— Ти й так не нудний, — відповіла Олеся, мигцем глянувши на нього і кинувши шматок у візок. — Але додаткова порція гостроти ніколи не завадить.

Максим розсміявся, нахиляючись ближче:

— Ти хочеш додати мені гостроти чи перчинки в наші стосунки?

— О, перчинки в них вистачає, — з усмішкою відповіла вона і рушила далі до прилавків з овочами. — Але якщо тобі мало, зачекай на вечерю. Влаштуй собі дегустацію.

Максим провів її поглядом і, усміхнувшись, покотив візок слідом, відчуваючи, як звичайна поїздка за продуктами стає для нього новим видом задоволення. А перекидання з Олесею фразами виходить на тонкий рівень на межі.

«Влаштуй собі дегустацію» — у його уяві миттєво виникли зовсім не кулінарні образи, дражливі й пікантні. Він уявив, як легко міг би перевернути цю безневинну репліку на щось набагато грайливіше, якби вони не перебували в переповненому супермаркеті.

«Дегустація, значить?» — подумав він, повільно провівши язиком по внутрішньому боці щоки, щоб приховати усмішку. — «О, Горобчику, ти й гадки не маєш, які саме «спеції» я хочу спробувати на смак. І не на вечері».

Він не став озвучувати свої думки, але його погляд став трохи важчим, повільніше ковзаючи по її фігурі, поки вона вибирала помідори. Світло від ламп підкреслювало її легкі руді локони, немов золоті нитки, а тонкі пальці, які акуратно перевіряли стиглість овочів, здавалися до біса спокусливими.

Максим сильніше стиснув ручку візка, щоб не піддатися спокусі підійти та шепнути їй на вухо щось відверто неприпустиме для громадського місця. Але він знав: вечір ще попереду. І його «дегустація» тільки починається.

Вони набрали повний візок продуктів: м'ясо на стейки, інгредієнти для лазаньї — фарш, аркуші пасти, томати, сир рікотта і пармезан, зелень, спеції, кілька пачок пасти для інших страв і, звісно, мандарини — як символ майбутнього свята. Максим потягнувся до полиці з алкоголем і без зайвих роздумів узяв дві пляшки витриманого червоного вина, відновити стратегічний запас, виснажений візитом Потапа. Він задумливо покрутив одну з пляшок у руках, перевіряючи етикетку, і усміхнувся, кинувши погляд на Олесю:

— На випадок несподіваних гостей. Або для дегустації, яку ти так щедро обіцяла.

— Головне, щоб гості не були схожі на минулих, — з усмішкою відповіла Олеся, підморгнувши.

Максим хмикнув, поставив вино у візок і, взявши дівчину за руку, повів до кас.

***

Удома кухня наповнилася ароматами свіжих продуктів і легким ароматом вина, яке Максим одразу ж відкрив. Він налив по келиху і, притулившись до стільниці, із задоволенням спостерігав за Олесею, яка спритно управлялася з ножем і обробною дошкою.

— Ти готуєш із таким виглядом, ніби збираєшся перемогти на кулінарному шоу, — піддражнив він, роблячи ковток вина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍