Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

— А ти думав, що я просто наріжу овочі? — з усмішкою відреагувала Олеся, не відволікаючись від нарізки зелені. — Кулінарія — це мистецтво. Тільки полотно інше.

Максим підійшов ближче, обійняв її за талію і заглянув через плече:

— А можна я теж буду твоїм «полотном»?

Олеся розсміялася, повернулася і, не роздумуючи, залишила легкий поцілунок на його губах.

— Ось спочатку поїж, а потім подумаємо, — піддражнила вона, знову повернувшись до готування.

Максим не став сперечатися. Він знав, що смачні страви ще попереду, але найважливіше було вже тут — ця легкість у спілкуванні, тепло обіймів і їхні спільні почуття.

Вечеря перетворилася на веселу гру, сповнену флірту і легких кепкувань, де межі між «випадковими» дотиками та відвертими жестами стиралися з кожною хвилиною. Вони влаштувалися за невеликим столом на кухні, оточені ароматами свіжоприготованої лазаньї та келихами червоного вина.

Олеся вправно нарізала порції, а Максим з лінивою посмішкою спостерігав за кожним її рухом. Коли вона простягнула йому виделку з апетитним шматочком, Максим не став брати столовий прилад, а повільно нахилився і взяв ласий шматочок прямо з її виделки, не зводячи погляду з її очей.

— Смачно, — хрипло вимовив він, облизавши губи. — Але не так смачно, як ти.

Олеся розсміялася, але в її очах блиснула іскорка. Вона кокетливо вмочила палець у теплий соус на тарілці та, немов перевіряючи реакцію, піднесла його до губ, але не встигла — Максим спіймав її руку і схопив її пальчик своїми губами, повільно, майже ліниво обводячи теплим язиком. Його погляд був важким, сповненим прихованої пристрасті.

— Мабуть, мені більше подобається такий спосіб дегустації, — пробурмотів він, відпускаючи її палець і не відриваючись поглядом від її обличчя.

Олеся трохи прикусила губу, приховуючи посмішку, і відкинулася на спинку стільця, вдавши, що повністю зосереджена на їжі. Але руки в неї тремтіли — не від холоду, а від хвилювання, що накрило її.

— То ти все—таки хочеш десерт? — прошепотіла вона, схиливши голову набік.

Максим усміхнувся і, не відповідаючи, встав з—за столу, обійшов її, провів пальцями по її плечу, злегка стиснувши, і нахилився до її вуха.

— Десерт? Горобчику, я насправді планував почати з нього. — Його гаряче дихання обпалювало її шкіру, змушуючи серце битися швидше.

Він обережно прибрав тарілку з лазаньєю вбік і, легко підхопивши Олесю на руки, поніс її в бік дивана. Дівчина засміялася, намагаючись протестувати:

— А як же вечеря?

— Вечеря була прекрасною. Але справжній смак я хочу відчути просто зараз, — прошепотів він, опускаючи її на м'яку поверхню і схиляючись над нею.

Максим цілував її повільно, з тією самою неквапливою жадібністю, немов смакував кожну секунду. Його руки легко ковзали по її тілу, ніби вивчаючи заново, відкриваючи для себе нову територію. Він дражливо водив губами по її шиї, залишаючи ледь помітні поцілунки, від яких в Олесі перехоплювало подих.

— Ти знаєш, — прошепотів він, нахиляючись ближче, — таким десертом я хочу насолоджуватися нескінченно.

Олеся не змогла стримати тремтячого зітхання, притягнувши його ближче, і в цю мить уже було неважливо, чи охолола лазанья на столі. Їхня вечеря тривала, але тепер її головними стравами були вони самі.