Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

—Це не кінець, Емі,— сказав він тоді, ніжно проводячи пальцем по її щоках.

Вона хотіла вірити в це, але як це можливо, коли вона повинна була поїхати на півроку? Як вони можуть залишити все це позаду і жити кожен своїм життям на відстані?

В машині знову запанувала тиша, але вона відчула, як Аорон, не зводячи очей з дороги, промовив:

— Ти ще будеш у нас. Я обіцяю, Емі. Це тимчасово. Не важливо, де ти будеш — я завжди знайду спосіб бути з тобою. І ти теж. Ці півроку — лише маленька частина нашої історії.

Емі глибоко вдихнула, відчуваючи, як ці слова розтоплюють її тривогу. Вона знала, що це справжнє. Тепло його рук на її, його голос, який не підводить. Вони пережили не одну бурю, і це було не те, що зможе їх розлучити.

— Я хочу в це вірити, — сказала вона, ще більше притискаючись до його боку.

Аорон повільно кивнув, в його очах була непохитна впевненість.

— Повір, я буду чекати. І коли ти повернешся, я буду тут, і ми продовжимо. Все буде так, як має бути.

Їхні погляди зустрілися в дзеркалі автомобіля. Вона побачила в його очах щирість, відданість і ту непохитну рішучість, яка завжди була притаманна йому. Вони обидва знали, що попереду ще багато спільних моментів, навіть якщо відстань їх розділяє. І, можливо, це тільки загартує їхні почуття.

Емі відчула, як легкість з’являється в її серці, і навіть якщо попереду були труднощі, вони зможуть їх подолати разом.

Емі сиділа в тиші, дивлячись, як місто залишає все далі за вікном. Роздуми про відстань і час, який вони проведуть порізно, не покидали її, але слова Аорона залишали теплий слід у її серці. Вона знала, що ці півроку — це лише тимчасова розлука, що в майбутньому все зміниться, і вони знову будуть разом. І хоча серце билося швидше від хвилювань, вона намагалася залишити всі сумніви позаду.

Аорон поглянув на неї з боку, і його погляд був теплим і проникливим. Він розумів, що для Емі цей від’їзд — це великий крок, і вона потребує часу, щоб прийняти це. Але він був впевнений, що їхні стосунки витримають. Він точно знав, що не збирається залишати її на самоті, навіть якщо між ними буде тисячі кілометрів.

— Я тебе люблю, Емі, — сказав він несподівано, і його голос був спокійним, але твердим.

Емі повернула голову до нього, і на її обличчі з’явилася легка усмішка.

— Я теж тебе люблю, — відповіла вона, впевнено, але з ноткою суму в голосі.

Аорон злегка посміхнувся у відповідь, як завжди, з цією особливою теплотю в очах. Йому подобалося знати, що вони однакові в цьому. І навіть якщо вони не могли залишити все тут, на місці, те, що вони мали, було цінним і варте того, щоб боротися за це.

Як тільки вони доїхали до аеропорту, атмосфера стала серйознішою. Аорон припаркував машину і зупинив її біля входу. Зітхнувши, він витягнув з кишені невеликий пакунок, який раніше заховав в машині.

— Це для тебе, — сказав він, передаючи їй коробку.

Емі подивилася на нього здивовано. Вона навіть не могла зрозуміти, що це може бути. Коли вона відкрила коробку, її очі засяяли від здивування. В середині був маленький срібний браслет з гравіюванням: “Завжди поряд”. Це було точно те, що вона хотіла почути від нього, але тепер це стало матеріальним нагадуванням про нього, його слова і обіцянки.

— Це символ нашої обіцянки, — пояснив Аорон. — Хоча ми будемо на відстані, цей браслет нагадуватиме тобі, що я завжди буду поруч, навіть якщо не фізично.

Емі не змогла стримати сліз, коли він сказав це. Вона залізна до нього на коліна, обнявши його, і це було так тепло і інтимно, що здавалося, ніби вся вага світу знялася з її плечей. Він частково підтримував її , поклавши свої ріки Емі на стегна.

— Дякую, Аорон, — шепотіла вона, розуміючи, що цей подарунок має для неї величезне значення.

Аорон ніжно поцілував її на прощання, і вони обидва зітхнули.

— Я люблю тебе, — знову сказав Аорон, і його голос був м’яким і теплим.

Емі посміхнулася крізь сльози.

— Я люблю тебе більше, ніж ти можеш уявити,- сказала вона, пригадуючи його фразу, яку він сказав їй під їхнього перегляду фільму.

Емі стояла біля входу в аеропорт, дивлячись на Аорона. Кожен рух, кожен погляд здавався прощальним. Здавалось, що час сповільнився, і все, що вони пережили, пропливало в її свідомості.

Аорон підійшов до неї ще ближче, поклавши руки на її талію. Він дивився на неї, і його погляд був сповнений турботи і теплоти.

—Я буду чекати, поки ти повернешся,— сказав він тихо.

Емі кивнула, відчуваючи, як серце стискається від емоцій. Вона знала, що це не буде легко, але вона також розуміла, що для них обох цей період не буде кінцем, а лише черговим етапом на шляху до чогось більшого.

— Я не забуду, — відповіла вона, її голос ледве чутно зливаючись з тишою навколо.

Аорон нахилився, ніжно поцілував її в губи, і це було як обіцянка. Обіцянка, що навіть відстань не змінить того, що між ними. Він був готовий чекати, і вона теж. Вони пройшли через багато, і це було лише випробуванням їхніх почуттів.

— Пиши мені, — додав Аорон, його голос був спокійним і твердим. — І не хвилюйся. Все буде добре. Я тебе чекаю, як і ти мене.

Емі посміхнулася, хоча в її очах було видно сум.

— Я обіцяю, — прошепотіла вона, підходячи ближче до нього і обіймаючи. — Ми це пройдемо разом. Тільки час покаже, що чекає попереду.

Вони ще раз поцілувалися, і цього разу Емі відчула всю глибину їхніх почуттів. Це було не просто прощання. Це була обіцянка чекати, обіцянка бути там, навіть коли їхні світи розділяться.