Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Щоб йому в басейні прищемили ласти! Гліб все-таки склав навколо моєї Зірочки лапи!

Поспішаю перейти через дорогу. Але бачу, що це були обіймашки перед розставанням. Аліна і сама рушає на байку. Дивись, яка конспіраторка. Проїжджає вперед, розвертається і паркується. З усмішкою, задоволена по доріжці йде. А я, як охмелілий Ведмідь, милуюся. Така у мене вродлива Зірочка.

- Вітаю, заблукало в заростях Сонце!

- Ой! Мишко! - Аліна підстрибує, за серце хапається. - Ти мене налякав. Привіт. І що ти тут робиш?

- Та я того... машини з місця на місце рухаю. Понаставили багато, заважають пройти, - відходжу від дверцят позашляховика Арса, там я спостерігав за підкатами Гліба.

- Чому казав, що я заблукала? - пригадує, плескаючи безневинними оченятами.

Виринаю з ряду машин, і затягую її до себе туди за руку.

- Ти знала, що хто з плавцями зв'яжеться, на того потім сто нещасть нападе?

- Знову вигадуєш? - Аліна заливається дзвінким сміхом.

Іншим разом би радів, що її розсмішив. Зараз не можу. Я б із задоволенням буцав жорстку грушу. Краще б амфібію. Розлютив знахабнілий недоумок. Довів до зубного скреготу.

- Не вигадую нічого, - тримаю її за руку з дивними відчуттями. Ось же тільки вона стояла через дорогу з іншим. А тепер картинка для нас змінилася, як ніби у тріснутому дзеркалі перебуваю. - Ти просто не знаєш, що сталося з моїм знайомим. Він з однією плавчихою зв'язався, цілувалися, гуляли. Потім на нього обрушилося все.

Аліна здивовано піднімає брови.

- Що все?

- Машина розбилася, на голову падало каміння, гілки з дерев, десять разів отруївся, а потім ще плавчиха з іншим зрадила. То він взагалі зажурився, вже рік не виходить з дому. Не можна з ними зближуватися. Ну я ж попереджав!

- Тобто, як я тебе просила, щоб ти був обережний після побачень зі мною, то ти жартував, хвалився міцною шкурою. Ти мені не вірив, от і я тебе слухатися не буду.

- Не будеш?! - виходжу з себе, закипаю.

- Мишко, припини. Просто скажи, що бачив мене з Глібом. Запитай, якщо так непокоїшся?

Ні-і, Зірочко. У мене не занепокоєння. Звірію від люті! Ось що!

Переймаюсь я про інше. Як би від Амфібії не залишити мокру пляму. Хоча байдуже. Аби не бачити його більше з Аліною.

Ледве стримуюся, щоб не вимовити все це вголос. Вирішив адже зранку діяти інакше.

- Добре. Запитую. Ти збираєшся з ним сьогодні на зустріч?

Кожне слово вимовити рівним тоном дається важко. Сказ усередині рветься назовні.

- Ні, не збираюся. Поїду додому. У нас будуть гості, приїдуть далекі родичі. Не віриш, чи що?

Як вона здогадалася, що я не вірю?

Напевно, видав себе важким, примруженим поглядом, стискав її долоньку міцніше і дико гарчав.

- Міш, я піду. Тримай ось, водички випий, - дістає з сумки пляшечку, простягає мені. - Бажаю тобі вдалого тренування. І стеж, щоб на тебе не падали камені та гілки. Бо чіплятися до доньок тренерів теж прикмета загрозлива.

У кінці хіхікнула, вирвала руку. Я не хотів повторювати за амфібією обіймашки. Склав руки в кишені, і спостерігав, як Аліна бадьорою ходою поспішає до будівлі клубу.

- Дарський, ти мене зустрічаєш?

Фу-ти, дідько.

Розвертаюся до тренера. Самвел Маратович зазвичай голосно, ще на відстані, попереджає про свою появу. Буває, гаркне здалеку: "Мишко, знову без діла бовтаєшся?!" Отже, привітався, все добре з настроєм.

Зараз тренер не в гуморі, або щось на нього знайшло. Звернувся вкрадливим голосом, втупився на мене спідлоба. У мене найкращі показники. З недавніх пір не спізнююся. Приїжджаю раніше за всіх, щоб з Алінкою побачитися.

- Добридень, Самвеле Маратовичу. Не вас, але можу і вас привітати. Я чекаю на Артема, з хвилини на хвилину під'їде.

- А-а... це той, що захворів і на сьогодні відпросився?

Та що ж таке. З моїм досвідом викручуватися і брехати, пролітають косяки на рівному місці.

- Напевно, я забув, - знизую плечима.

- Тоді й про доньку мою забудь заодно, - припечатує тренер крізь зуби.

- Що?

Самвел Маратович грізно зводить волохаті брови. Давно його не бачив таким злим. Він, коли лається під час тренування, то більше на емоціях. Накричить, пожартує, іноді й похвалить.

- Михайло, ти ніби на слух не скаржився. Я бачив тебе з Аліною. Помічав вас і в клубі не раз. Чи гадаєш, тренер сліпий такий, га?

- Самвеле Маратовичу, до вашої доньки я ставлюся добре…

- Краще б ніяк не ставився, - перебиває, підвищуючи голос. - Мишко, адже ти знаєш, що мій улюбленець в команді.

Оце так новини.

- Ви на мене кричите частіше за всіх!

- Так, але одному тобі дав вибір. Перед усіма відстояв твоє місце на воротах. А скільки разів я рятував твою дупу? Таткові прокурору ти дзвонити не хотів. Хто у нас замість тата? Вірно. Їдь, тренере, серед ночі, витягай Мішу з компашкою дружків з чергової халепи з наїздом поліції. Я бачив, які з тобою дівчата крутяться. Значить, ти досі ще не нагулявся.

- Відчуваю, все-таки нагулявся.

- А я відчуваю, що ти не посмієш проти моєї заборони піти. Аліна не для тебе. Вона у мене довірлива, скромна дівчинка. З подружкою гуляє, їздить до сестри. Не вештається по клубах, як деякі. Ти зрозумів мене!

Під кінець не запитав, а грізно видав своє переконання.