Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Глава 14.1 Аукціон

- Просто гарнюня!

- Виглядаю наче куртизанка, - пробубніла собі під ніс Кора так, щоб Мірайя не почула цього.

Як не крути їй довелось змиритись з цим образом. Висока зачіска минулого століття, відверта коротка червона сукня, об’ємні сережки та масивне кольє з рубінів. Без підборів теж не обійшлось – червоні закриті туфлі всипані блискітками. Розкіш? Ні, зайвий пафос. Корі було б добре і в дорогому костюмі або навіть сукні, більш стриманого фасону, та Серж Рубан дістав запрошення на аукціон Темного світу і грати довелось за правилами.

- Нам вже час, подруго. Ходімо, - Мірайя востаннє крутанулась перед дзеркалом, насолоджуючись власною сукнею, яка, до речі, на ній виглядала дорого і зовсім не вульгарно. Кивнула своїм думкам і відкрила двері.

Кора доволі не погано справлялась з тортурами під назвою підбори. Навіть подолала половину сходів без травмованих щиколоток.

- Правда вона гарнюня, Себ? – весело запитала Рейя. Кора оступила, але вчасно схопилась за перила.

- Такі «гарнюні» стоять на розі вулиць у світлі червоних ліхтарів, - холодно прокоментував Чейз.

Кора зловісно зиркнула на нього, але ні сил, ні натхнення сперечатись чи сваритись із ним не було. До того ж він виглядав набагато краще за неї, немов справжній аристократ, що втратив титул. Чорний костюм-трійка щільно обтягував м’язисту статуру, натерті до блиски туфлі, краватка та золотиста брошка у вигляді метелика із рубіном замість тіла. Доповнювали образ білосніжні рукавиці і залите воском волосся, зібране назад.

- О, моя неперевершена Мірайя! – в хол палацу вплив маг. Блискучий багряний костюм, вишневе волосся зібране в хвіст, багряний плащ та біла маска метелика. Він покрутився довкола тіньової, сиплячи компліментами. Кинув погляд на Кору. – Не так вже й погано, перехожа.

Кора відповіла легкою неприязною усмішкою. Мірайя смикнула чаклуна за рукав, присікаючи конфлікт. Скрипучі потаємні двері під сходами рипнули. Лорік підбіг до компанії і простягнув на відкритих долонях дві брошки – такі самі метелики з рубінами що і в Себастьяна.

- Ледве встиг закінчити. Серж зачарував їх, щоб не розпізнали, що ви тіньові детективи. А я пофарбував срібло у золото і додав туди макових піщинок. Яка не яка, але зброя.

- Не варто хвилюватись про зброю, - підморгнула Мірайя і хитро провела руками по корсету сукні. Кора навіть гадати не стала куди і що вона могла покласти, якщо таке взагалі можливо.

Дівчата надягнули брошки на корсети. Серж протягнув їм маски – білі метелики.

- Так ніхто не посміє вас чіпати. Вважайте це моїм фірмовим знаком, - стиснув плечима.

- Тримайте, - Себастьян раптово кинув два шматка матерії в бік дівчат.

Серж перехопив одну і галантним рухом накинув плащ на плечі Міраї. Корин плащ потрапив їй на голову і розтріпав зачіску, коли вона стягнула його. Серж задоволено хіхікнув. Така різка зміна у відношенні Себастьяна була цілком очевидна, та все ж неприємна.

- Це всі? Раз, два, три… Хіба вас не було четверо? – примружився маг.

- Це всі, - беззаперечно ствердила Кора.

- Що ж тоді прошу, транспорт вже чекає.

Кора ахнула, побачивши карету і четвірку чорних вороних коней. Вони пирхали і били копитом, очікуючи наказу гнати вперед без зупинки. Ця вершина пафоса їй дуже подобалось. Коні благородні створіння і при належному догляді їхня велич та граційність захоплюють.

- Час вирушати, мої солоденькі коханці!

- Солоденькі коханці?! – скрикнули всі разом.

- Ну так. Усі ви на сьогодні мої коханці. Хіба я не казав? – облизнувся маг, як хитрий кіт, що наївся сметани з господарської тарілки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍