Майкл Крайтон - Загублений світ

жилах холонула. Доджсон не наважувався глянути на Базелтона, який був лише в кількох метрах від нього. Мабуть, Базелтон зараз дзюрить у штани, і тільки через це він не розвернувся і не побіг, подумав Доджсон. Якщо побіжить — він труп. Якщо стоятиме нерухомо, то, може, все й буде гаразд.

Стоячи нерухомо, не дозволяючи собі поворухнутися, Доджсон тримав у лівій руці коробку на рівні талії, поруч із пряжкою ременя. Правою рукою він повільно, дуже повільно, підтягував від’єднаний дріт. Через кілька хвилин він буде тримати штекер в руках, а тоді, ймовірно, засуне його назад до коробки.

Одночасно він не зводив очей з тиранозавра, який наближався до них. Він відчував, як двигтить земля під ногами. Чув крики маляти, якому Кінг наступив на ногу. Схоже, ці крики непокоїли батьків, дратували їх.

Неважливо. Ще кілька секунд, і він запхне штекер назад. А тоді…

Тепер тиранозавр був дуже близько. Доджсон відчував запах гнилого м’яса, що линув від хижака. Звір заревів і він відчув гарячий подих. Він стояв просто біля Базелтона. Доджсон трохи повернув голову, щоб побачити.

Базелтон стояв зовсім нерухомо. Тиранозавр наблизився і опустив свою велику голову. Він пирхнув на Базелтона. Потім знову підняв голову, ніби дивувався. Він справді його не бачить, подумав Доджсон.

Тиранозавр люто заревів. Якимось чином Базелтон залишився стояти нерухомо. Тиранозавр нахилився, знову опустивши свою величезну голову. Його щелепи відкривалися й закривалися. Базелтон дивився просто перед собою, не блимаючи. Динозавр обнюхував його своїми величезними ніздрями, з сопінням видихаючи повітря, від якого в Базелтона тріпотіли штани.

Потім тиранозавр обережно підштовхнув Базелтона своїм писком. І в той момент Доджсон зрозумів, що тварина все-таки може його бачити, а потім тиранозавр повернув голову вбік, вдаривши Базелтона і легко зваливши його на землю. Базелтон заволав, коли велика ступня тиранозавра притиснула його до землі. Він підняв руки і закричав: «Сучий ти сину!» — якраз в той момент, коли на нього опустилася голова, а потім розкрилися і закрилися щелепи. Рух був м’яким, майже делікатним, але наступної миті голова різко рвонулася вгору, розриваючи плоть, і Доджсон почув крик і побачив, як з пащі звисає щось маленьке і гнучке; він зрозумів, що це рука Базелтона. Рука вільно гойдалася, металевий наручний годинник, що був на ній, виблискував під величезним оком тиранозавра.

Базелтон кричав, його крик перетворився на безперервний, нероздільний звук, від якого Доджсона кинуло в піт. Він розвернувся і побіг назад до машини, назад до безпеки, назад бодай до чогось.

Він біг.

Келлі та Арбі у цей момент відвернулися від монітора. Дівчинку нудило. Вона не могла за цим спостерігати, але крізь динамік радіо було чути крики чоловіка, який лежав на спині, поки тиранозавр розривав його на шматки.

— Вимкни це, — сказала Келлі.

За мить звук припинився.

Келлі зітхнула, її плечі опустилися.

— Дякую, — сказала вона.

— Я нічого не робив, — відповів Арбі.

Вона подивилася на екран і відразу ж відвернулася. Тиранозавр шматував щось червоне. Вона здригнулася.

У трейлері запала тиша. Келлі чула цокання електронних лічильників і стукіт водяних насосів під підлогою. Зовні було ледь чутно, як від вітру шелестить висока трава. Келлі раптом відчула себе дуже самотньою, ізольованою на цьому острові.

— Арбі,— сказала вона, — що ми будемо робити?

Хлопчик не відповів їй.

Він кинувся у ванну.

— Я так і знав, — сказав Малкольм, дивлячись у монітор на приладовій панелі.— Я знав, що це станеться. Вони спробували вкрасти яйця. Тепер гляньте — тиранозаври йдуть! Обидва! — Він натиснув кнопку радіозв’язку. — Арбі. Келлі. Ви там?

— Ми не можемо говорити, — відповіла Келлі.

«Експлорер» продовжував рухатися вниз схилом, до місця, де знаходилося гніздо тиранозаврів. Торн суворо стиснув кермо.

— Що за чортів безлад.

— Келлі. Ти слухаєш? Нам не видно, що там відбувається. Тиранозаври залишили гніздо! Келлі? Що відбувається?

Доджсон мчав до машини. З його ременя випала акумуляторна батарея, але йому було байдуже. Попереду в «Джипі» він побачив Кінга, який чекав, напружений та блідий.

Доджсон сів за кермо, завів двигун. Тиранозавр заревів.

— Де Базелтон? — спитав Кінг.

— Він не зробив це, — відповів Доджсон.

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що він, трясця, не взяв яйце! — закричав Доджсон і увімкнув передачу. «Джип» помчав, підстрибуючи, вгору по схилу. Було чути, як позаду ревуть тиранозаври.

Кінг тримав у руках яйце, озираючись назад.

— Може, нам слід позбутися його? — спитав він.

— Не смій, довбню! — сказав Доджсон.

Кінг опустив віконне скло.

— Може, він просто хоче, щоб ми віддали яйце.

— Ні,— відповів Доджсон. — Ні! — Він перехилився через пасажирське сидіння, борючись з Кінгом і одночасно ведучи машину. Стежка була вузькою, з глибокими коренями від дерев. Джип хитнувся вперед.

Раптом один з тиранозаврів вирвався з-за дерев на дорогу. Тварина стояла там і гарчала, перекриваючи шлях.

— О Боже, — видихнув Доджсон, натиснувши на гальма. Автівка гидко заковзала у багнюці і зупинилася.

Тиранозавр з гуркотом і ревом посунув до них.

— Розвертайся! — заволав Кінг. — Розвертайся!

Але Доджсон не розвернувся. Він увімкнув задній хід і поїхав назад стежкою. Він швидко їхав вузькою дорогою.

— Ти божевільний! — кричав Кінг. — Ти хочеш нас вбити?!

Доджсон розмахнувся і вдарив Кінга.

— Стули пельку, сволото! — гаркнув він. Маневри заднім ходом по звивистій стежці займали усю його увагу. Навіть їдучи на всій можливій швидкості, він був упевнений, що тиранозавр буде швидшим. Це не спрацює. Вони у цьому довбаному «Джипі» з дахом із тканини, і їх вб’ють…

— Ні! — закричав Кінг.

Позаду Доджсон побачив другого тиранозавра, який вискочив на дорогу і рушив до них. Він глянув вперед і побачив, як на них насувається перший тиранозавр. Вони були в пастці.

Він у паніці крутнув кермо й автівка з’їхала з дороги, врізавшись у густий підлісок та навколишні дерева. Доджсон відчув, як його трусить. Потім задню частину машини якось гидко смикнуло, і він зрозумів, що задні колеса звисають із краю урвища. Він відчайдушно натиснув на газ, але колеса просто крутилися в повітрі. Це було безнадійно. Автівка повільно опустилася назад, глибше в хащі — настільки густі, що крізь них нічого не було видно. Але вони вже перехилилися через край пагорба. Позаду нього схлипував Кінг. Він почув, як ревуть тиранозаври, тепер вже дуже близько.

Доджсон відчинив дверцята машини і кинувся у зарості, впав, вдарився об стовбур дерева, і покотився вниз джунглями. Десь по дорозі він відчув гострий біль у чолі, і на якусь мить побачив, як навколо кружляють зірки, перш ніж його огорнула темрява і покинула свідомість.

Рішення