Лариса Підгірна - Полювання на чорного дика

— Але чому? — щиро здивувалася вона. Відклала цигарку до попільнички, різко відкинула простирадло, продемонструвавши Шеленбергу усе ще досконалу тендітну фігуру і маленькі, округлі, наче у молодої дівчини, груди. — Але чому? Чому я маю мовчати? Чому ви, німці, навіть уявити боїтеся, що завтра щось може змінитися, піде не так, що ваш безцінний фюрер не безсмертний? Що він може… не обов’язково загинути від замаху, а просто померти! Як звичайна людина! — стенула плечима Габріель. — Від хвороби… «іспанки», наприклад, чи дифтериту?

— ГАБІ! — гаркнув Шелленберг і відразу стишив голос. — Ти випробовуєш моє терпіння. Та що з тобою сьогодні таке? — промовив він майже благально. — Ти розумієш німецькою? Замовкни. А я поки піду, зварю нам нормальної кави. Не знаю, як її треба було готувати, щоб вийшла така мерзенна гидота, як у тебе!

Шанель голосно розсміялася. Їй подобалось дражнити Вальтера. У такі миті вся його сміливість десь зникала і він перетворювався на великого полохливого зайця. Ці кілька днів, проведених із ним у його мюнхенській квартирі, були направду чудовими.

Вальтер, заклопотаний роботою і всім тим безумством, яке панувало у Фюрербау напередодні конференції, приходив серед ночі або під ранок. Стомлений, замучений, із почервонілими очима і незмінним букетом червоних троянд, загорнутих у цупкий крафтовий папір. Казав, що квіти такі самі червоні, як і його бідне серце, яке стікає кров’ю від кохання до неї. Потім він швидко приймав душ, пірнав до неї у ліжко, вони кохалися — пристрасно і дико — і він засинав у її обіймах. Прокинувшись, варив їй каву і навіть іноді готував для неї канапки чи млинці; просив без нього не швендяти містом і знову летів до службових справ.

А вона насолоджувалася вранішнім спокоєм, сніданком й усамітненням. Це було саме те, чого їй так не вистачало у Парижі. Там усе крутилося, як навіжене. Метушня із самісінького ранку: зустрічі з діловими партнерами, примірки, проби нових парфумів, знову примірки… Тож, утікаючи на кілька днів до Вальтера в Берлін чи Мюнхен, вона, немов та вампірка, насичувалася вночі його чоловічою енергією, пожадливо всотувала її кожним доторком, а вдень — спокоєм і тишею, що панувала у його квартирі. Релаксувала, малювала ескізи нових суконь і жакетів, перекроювала Вальтерові старі юнацькі костюми з добротної шерсті на елегантні жіночі, курила, пила коньяк, якого у непитущого Шелленберга чомусь завжди було доволі; спала, прокидалася, пестила себе, мріючи про те, що вироблятиме з Вальтером цієї ночі, і знову бралася до ескізів…

Шелленберг був молодшим за неї. Набагато молодшим. Він міг би мати будь-яку дівулю у Мюнхені, якби забажав. Та що там Мюнхен! У цілій Німеччині жодна дівчина при здоровому глузді не відмовила 6 йому!

Вона не хотіла знати, є хтось у нього окрім неї чи немає… бо ці зустрічі говорили самі за себе. Незіпсована вагітністю фігура Габріель, як у двадцятилітньої — тендітна і приваблива, теплий, гіркуватий аромат парфумів — її фірмових, що мали просту назву «№ 5», зводили Вальтера з розуму. І це було очевидно.

Темне густе волосся й коротка зачіска молодили її ще дужче, тож вона виглядала з ним нарівні. Він називав її на німецький манір Габі, бо вважав, що Коко — то занадто по-французьки, занадто вулично і вульгарно.

Зрештою, вважала Шанель, коли жінці елегантного віку випадає нагода підчепити коханця, та ще й такого молодого красунчика, від цього гріх відмовлятися! Не мала ж вона, справді, знайомлячись із Шелленбергом, найперше вимагати у нього паспорт!

Габріель, звісно, лукавила. У Франції за нею впадали і молодші за Вальтера чоловіки. Вона не надавала вікові особливого значення. У роки її юності життя було занадто несправедливим до неї, занадто принизливим, аби тепер вона відмовляла собі у задоволеннях брати від нього усе. До того ж із Вальтером її поєднувала не тільки плотська насолода, хоч вона і була важливим аспектом їхніх стосунків, не тільки ніжність, із якою молодий красунчик-есесівець ставився до своєї французької пасії, а й ще дещо, серйозніше і прагматичніше.

Справа. Настільки важлива, що іноді Габріель жахалася, як вона примудрилася втрапити у подібне. Справа та називалася «Її майбутнє».

Уперше з нею про це заговорив ще один її так само молодий і витончений німецький коханець, Гюнтер фон Дінклаге. Він був німецьким аристократом, дипломатом і працівником німецької розвідки, як зрозуміла Шанель пізніше. Власне, усі ті дипломати — шпигуни.

Сама доля звела її із Гюнтером в потрібному місці у потрібний час. Чи то просто молоді німці тяжіють до жінок «із досвідом»? Шанель не знала точної відповіді, але і те, й інше її цілком задовольняло.

Якось фон Дінклаге у хвилину слабкості, притаманну усім без винятку закоханим чоловікам, пояснив їй на пальцях про можливу війну, про те, що рано чи пізно Гітлер запрагне втілити свої амбіції і, цілком можливо, Франція може стати однією з тих амбіцій або ж просто перетворитися на сферу впливу…

Габріель слухала його уважно з двох причин. По-перше, бідацька юність навчила її завжди думати на два кроки вперед. А по-друге, вона довіряла Гюнтеру. Він справді щиро кохав її. Так щиро, що не помічав ні 13-річної різниці у віці, ні пліток про їхні взаємини, якими сочилися паризькі «жовті» газетки. Він не соромився своєї старшої коханки, супроводжував її на світські прийоми, покази моди і навіть вмовив кілька разів завітати до німецької амбасади в Парижі на дипломатичні вечері. Він називав її «гальською голубкою миру» і заявляв, що світ воістину може примирити тільки мода від Габріель Шанель і її «п’ятий» парфум.

Чи все це не було найкращим виявом щирості почуттів фон Дінклаге до «маленької мадемуазель Коко»? Можливо, та Гюнтер відверто лукавив стосовно «голубки миру» і всесвітнього «примирення» парфюмом. Уже незабаром він натякнув їй, що коли німецькі офіцери шпацируватимуть Єлисейськими полями, а Гітлер смакуватиме каву у «Прокопі» (і це, безумовно, лише справа часу), то краще їй мешкати у комфортабельному «Рітці», а не у якомусь гетто для бунтівних французів. І задля цього він готовий навіть познайомити її з деким — одним зі своїх давніх друзів. За словами Гюнтера, у тому можливому недалекому майбутньому цей чоловік матиме великі і блискучі перспективи.

Шанель достеменно не знала, чим більше зачарувала Вальтера Шелленберга: вона сама, її фірмовий парфум чи її знайомства й можливості… Як світська дама Габріель зналася з найвпливовішими персонами і сильними світу цього — то безперечно. Один герцог Вестмінстерський, з яким її ще до появи Гюнтера пов’язували ніжні почуття, чого був вартий! Кому