Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

дізнаємося про наміри пана Ковпервуда, — зауважив він. — Мені здається, що це — дуже енергійний і здібний підприємець.

Гіссопа і Шрайхарта, так само як Шрайхарта та Меррила, пов’язувала багаторічна ділова дружба.

Після візиту до видавця «Прес» Гейґеніна шосте чуття, що завжди допомагало Френкові вибирати потрібних людей та отримувати необхідну підтримку, підказало йому вирушити в редакцію «Інкваєрера» — часописа, що належав генералу Мак-Дональду, де йому повідомили, що гострий приступ ревматизму в поєднанні з суворою чиказькою негодою змусив старого генерала відплисти тиждень тому на пароплаві до Італії. Син генерала, достатньо самовпевнений молодик і головний редактор, такий собі пан Дюбуа, керував виданням за його відсутності. В особі Трумена Леслі Мак-Дональда — холоднокровного, наполегливого та хитрого махляра — Ковпервуд зіткнувся з чоловіком, котрий, як і він сам, усе на світі розглядав з суто егоїстичної точки зору. Яку вигоду він, Трумен Леслі Мак-Дональд, може отримати для себе з обставин, що склалися, і як, користуючись ними, змусити часопис приносити більше прибутків, ніж примудрявся витягувати досі його батечко? Молодий Мак-Дональд не відчував жодної поваги до репутації старого генерала, вона швидше здавалася йому смішною. Він хотів тільки одного — розбагатіти, і твердо йшов до цієї мети. Представник так званої золотої молоді, якої ставало все більше на Північній стороні, молодий Мак-Дональд їздив верхи і на візку для перегонів, був членом і ватажком суперпривілейованого заміського клубу і зневажав пересічних міщан, котрі не мали доступу в те коло обраних, для якого вважав себе призначеним.

Редактор газети «Інкваєрер» Кліффорд Дюбуа, навчений життям сорокарічний шахрай із манерами джентльмена, умів використовувати часопис для своїх корисливих цілей під самим носом старого генерала. Кістлявий, білявий, із блідо-блакитними, наче вицвілими очима, довгим тонким носом і важким підборіддям, Кліффорд Дюбуа мав одну чудову особливість — він ніколи не дозволяв своїй правій руці знати про те, що чинить ліва.

Ось така гідна пара і приймала Ковпервуда за відсутності старого генерала — спочатку в кабінеті пана Дюбуа, а потім — у кабінеті пана Мак-Дональда. Останній уже чимало чув про діяльність Френка. Всі, хто постраждав у «газовій війні», як, наприклад, Джордан Джулс, голова колишньої «Північно-чиказької газової компанії», або Гадсон Бейкер, голова колишньої компанії Західної сторони, називали Ковпервуда не інакше, як грабіжником і піратом, бо він позбавив їх надзвичайно вигідних синекур. А тепер ця людина хоче захопити ще й міські залізниці Північної сторони і виступає з якимось сенсаційним проектом реорганізації ділового центру. Чому б містові, своєю чергою, не мати з цього для себе вигоду, або, вірніше, чому б не отримати її тим, хто допомагає створювати громадську думку, що відіграє настільки значну роль у здійсненні Ковпервудових задумів? Трумен Леслі Мак-Дональд, як уже йшлося вище, аж ніяк не поділяв поглядів свого батька. Більше того, він вирішив, користуючись його відсутністю, увійти в змову з Френком. Генералу, звісно, знати про це було не обов’язково.

— Розумію вашу точку зору, пане Ковпервуд, — зарозуміло проголосив Трумен Леслі Мак-Дональд, — але до чого тут місто? Безперечно, для населення Північної сторони і для всіх власників підприємств і земельних ділянок у діловій частині міста дуже вигідно, щоб ваш проект здійснився, але для вас це в десять разів вигідніше. Ваш проект, безперечно, принесе користь місту, але місто росте, і це, своєю чергою, принесе неабияку користь вам. Я вже давно кажу, що всі ці концесії вартують набагато більше, ніж прийнято думати. Ніхто, мабуть, ще не усвідомлює, але, тим не менше, це так. Та й тунель тепер коштує більше, ніж тоді, коли його споруджували. Нехай навіть місто його не використовує, знайдуться на нього й інші мисливці.

Це був натяк на можливість конкуренції. Френк розлютився, але вигляду не подав.

— Усе це так, — сказав він із люб’язним виразом обличчя, — але навіщо ж міряти такими різними мірками — «Південна компанія» не сплатила жодного долара за право побудувати свою петлю, точно так само, як і «Чиказька міська пасажирська компанія». «Північна компанія» планує ряд заходів із благоустрою міського транспорту в таких широких масштабах, які нікому і не снилися досі. Навряд чи справедливо підіймати питання про компенсацію за концесію саме зараз і стосовно однієї лише «Північної компанії».

— Ну, частково, може, ви і маєте слушність. Іншим компаніям також належало б платити за це, але «Південна компанія» отримала свої права вже давно. Зараз вона просто поєднала між собою окремі лінії. А тунель — зовсім інша справа. Місто купило його і сплатило при цьому чималі гроші, еге ж?

— Цілком вірно — купило, щоб дати декому можливість позбутися його, коли стало ясно, що на цьому не заробиш ні цента, — заперечив Ковпервуд їдко. — Але він і зараз абсолютно не потрібен місту. Він упаде вже найближчим часом, якщо не привести його до ладу. Та й сама згода власників нерухомості на прокладку петлі повз їхні володіння принесе значну вигоду місту. Мені здається, що ваш громадянський обов’язок — не тільки не перешкоджати такому серйозному проектові, але всіляко сприяти його реалізації. Йдеться про благоустрій ділових кварталів, про надання їм справді столичного вигляду. Час уже Чикаґо виходити з пелюшок.

Мак-Дональд-молодший похитав головою. Не можна було не визнати слушність доводів гостя, але він заздрив цьому чоловікові, заздрив його успіхам. Отримавши задарма тунель і концесію на будівництво петлі, Ковпервуд наживе мільйони. То чому б і йому, Мак-Дональду, не урвати й собі шматочок? Він викликав пана Дюбуа, і вони спільно обговорили пропозицію Френка. Пан Дюбуа без труда зрозумів, до чого хилиться справа.

— Чудовий проект, — сказав він. — Не бачу, однак, чому місто має залишитися у програші. Громадська думка зараз налаштована проти таких безоплатних подарунків.

Ковпервуд зрозумів, які думки рояться в голові пана Мак-Дональда.

— Отже, які ж, на вашу думку, мають бути розміри компенсації на користь міста? — запитав він обережно.

Можливо, цей пихатий молодик уже настільки знахабнів, що видасть себе?

— Ну, що стосується розмірів компенсації, — пояснив пан Мак-Дональд, роблячи якийсь невизначений жест, — цього не можу сказати. Компенсація, мені здається, має бути визначена в розумній пропорції до теперішньої вартості об’єкта. Це треба обміркувати. Вважаю, що місто не стане висувати надмірних вимог. Але все ж мова йде про привілеї, які дечого та й вартують.

Френк подумки скаженів. Його основною слабкістю — якщо припустити, що у нього взагалі були слабкості, — було те, що він органічно