Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

Мої інженери оглянули його і кажуть, що там усюди просочується вода й, якщо не вжити термінових заходів, стеля не сьогодні, то завтра точно обвалиться. Відновлення тунелю за їхніми підрахунками обійдеться в чотириста тисяч доларів, ніяк не менше. Ось я і вважаю, що якщо вже «Північно-чиказька транспортна» готова прийняти на себе такі витрати, щоб покінчити, нарешті, з пробками на мостах і дати населенню Північної сторони можливість стрімко та зі зручностями добиратися до центру, то і місто має піти назустріч компанії і віддати нам безоплатно цей тунель або, що гірше, здати його в довготермінову оренду за номінальною ціною.

Френк замовк, чекаючи, що скаже Гейґенін. А той задумливо дивився на креслення, намагаючись второпати, чи має підстави Ковпервуд ставити такі вимоги? Чи мусить місто безоплатно віддати йому цей тунель, чи настільки вже нерозв’язна проблема переправи через річку, як намагається зобразити це його гість, і чи не є весь проект лише хитромудрим прийомом для того, щоб за мінімуму витрат отримати максимум вигод?

— А це що таке? — спитав, нарешті, Гейґенін, вказуючи на вже згадану вище петлю.

— Це, — пояснив Ковпервуд, — як ми розуміємо, єдина можливість сполучити ділові квартали з Північною стороною і заодно вирішити питання переправи через річку. Якщо ми, як я сподіваюся, отримаємо в своє розпорядження тунель, всі потяги з Північної сторони виходитимуть із тунелю тут, — він вказав на креслення, — і робитимуть петлю. Знову ж таки в тому випадку, якщо місто дасть нам право прокласти тут рейковий шлях. Я вважаю, природно, що проти цього не може бути висунуто ніяких вагомих заперечень. Не бачу причин, чому населення Північної сторони не повинно мати таких же зручних засобів сполучення з діловими кварталами міста, як ті, що має населення Західної та Південної сторін.

— Ніяких причин, безумовно, жодних, — змушений був погодитися пан Гейґенін. — І ви вважаєте, що місто та міське самоврядування мають абсолютно безоплатно надати вам право прокласти цю петлю?

— А чому б ні? — на показ обурився Френк. — Хіба ставилося колись питання про компенсацію, якщо мова йшла про благоустрій міста? «Південна компанія» отримала дозвіл на прокладку петлі по Стейт-стрит і Вобеш-авеню. А «Чиказька міська пасажирська» проклала такий же шлях по Едамс-стрит і Вашинґтон-стрит.

— Так, мабуть, що так, — невизначено зауважив пан Гейґенін. — Все це правильно. Але ось тунель... Чи впевнені ви, що його також можна зарахувати до категорії без­оплатно наданих привілеїв?

Однак Гейґенін зиркав при цьому скоса на проектовану петлю та мимоволі думав, що нова канатна дорога — гарні, зручні вагони з причепами — додасть діловим кварталах Чикаґо цілком столичного вигляду і буде максимально сприяти розвитку Північної сторони. Проектовані лінії мали пройти по найжвавіших торгових вулицях, забудованих уже зараз високими п’яти-, шести-, семи і навіть восьмиповерховими будинками. Життя буяло тут — молоде, бурхливе, сповнене надій. Уся комерційна діяльність міста, здавалося, прагнула зосередитися на цій невеликій ділянці, і тому земля та будівлі цінувалися тут надзвичайно дорого і були, мабуть, найприбутковішими в Чикаґо. І, нарешті, видавець Гейґенін не міг не помітити, що потяги нової дороги на своєму зворотному шляху через Дірборн-стрит будуть проходити повз будівлю редакції «Прес», що мало значно підвищити цінність будинку, який був його власністю.

— Певно, що так, пане Гейґенін, — вагомо чеканив Ковпервуд, відповідаючи на запитання. — Я вважаю навіть, що муніципалітет має виплатити премію тому, хто візьметься налагодити тут міський залізничний транспорт, особливо якщо це буде серйозна організація, яка виступає з добре обміркованою і, я б навіть сказав, великодушною пропозицією. Здійснення мого проекту підвищить вартість землі і будівель на Північній стороні на мільйони доларів. Спорудження петлі забезпечить приплив нових і нових мільйонів доларів до ділової частини міста.

Френк знову вказав на свої креслення, і Гейґенін погодився, що проект, без сумніву, є цілком солідною діловою пропозицією.

— Я, зі свого боку, звісно, не буду заперечувати проти вашого проекту, — сказав газетяр, — тим більше, що нова лінія пройде повз мою редакцію. Однак цей тунель, як я розумію, обійшовся місту не менше ніж у вісімсот тисяч, а то і в мільйон. Це — дуже делікатна справа. Мені хотілося б з’ясувати, як дивляться на це інші видавці й як поставиться до вашої пропозиції муніципалітет.

Ковпервуд кивнув.

— Певна річ, що так, — сказав він. — Нічого проти не маю. Я б не прийшов сюди, якби не був упевнений у законності своєї ідеї. Мені здається, що вона має отримати одностайну підтримку всієї чиказької преси. Але перед обличчям таких великих витрат, які чекають на нашу компанію, ми, природно, хочемо заздалегідь захиститися від будь-яких безглуздих і необґрунтованих нападок. Тим більше, що нам доведеться робити великі позики на стороні. Сподіваюся, ми можемо розраховувати на вашу підтримку?

— Спробую не обдурити ваших сподівань, — посміхнувся пан Гейґенін, і вони розійшлися добрими друзями.

Однак інші видавці, котрі стоять на сторожі міських привілеїв, зустріли проект Ковпервуда далеко не так прихильно. Вони охоче погоджувалися з тим, що для здійснення наміченого Френком плану йому необхідно отримати в своє розпорядження тунель і заручитися дозволом провести канатну дорогу головними вулицями ділового центру. Але чому все це має дістатися йому задарма? Шрайхарт, Меррил і ще дехто з недругів Ковпервуда вже проводили розвідку в редакціях часописів, намагаючись дізнатися, чи буде схвалена місцевою пресою ця нова його авантюра. Отримає він підтримку чи ні? Шрайхарт, у котрого ще не стерлися з пам’яті втрати, завдані йому у війні газових компаній, з тривогою та заздрістю стежив за бурхливою діяльністю Френка. Для нього, більше, ніж для інших, Ковпервуд був новим і дуже небезпечним суперником у боротьбі за чиказькі міські залізниці. Втім, й інші впливові підприємці з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається.

— Здається мені, — сказав Шрайхарт високоповажному Волтеру Мелвіллу Гіссопу, редактору та видавцеві «Тренскрипта» й «Івнінґ мейл», зустрівшись із ним у клубі «Юніон-ліґ», — що цей пройдисвіт Ковпервуд уже готує якусь нову аферу з міськими залізницями. Від нього нічого доброго чекати не доводиться. Не завадило б нашим газетам поцікавитися його зв’язками з політичними колами.

У той час уже поширилися чутки про те, що Мак-Кенті має якийсь стосунок до новоствореної компанії.

Однак видавець Гіссоп — низенький і кремезний гладун — був людиною вельми обачною і не поспішав із висновками.

— Не сумніваюся, що ми скоро