Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

Є, можливо, своєрідна, хоча і жіноча чарівність у тому, що нікому і ніколи не вдається передбачити всі підводні течії та рифи, що відхиляють від наміченого шляху наш човен, передбачити, куди поверне примхливий вітер удачі — наповнить наші вітрила чи залишить їх мляво тріпотіти на щоглах. Ми будуємо щораз нові плани, але скільки не міркуй, хіба можемо додати хоч півдюйма до свого зросту? Хто в змозі протистояти або, навпаки, сприяти провидінню, що виковує наші долі, хоча ми брутально і на свій лад намагаємося їх змінити? Ковпервуд виступав тепер на широку арену, і багато видавців часописів та інші видатні городяни з цікавістю спостерігали за ним. Особливо Френк привертав до себе увагу Огастоса Гейґеніна, незалежного — якби йому не доводилося піклуватися про те, щоб газета приносила прибутки, — видавця «Прес». Не володіючи ні авторитетом, ні чарівністю старого Мак-Дональда, Гейґенін був людиною безумовно чесною, доброзичливою й обережною. Він із цікавістю стежив за кар’єрою Ковпервуда ще з того часу, коли той проводив свою першу операцію з газовими компаніями. Газетяреві здавалося, що Френк посяде чільне становище в місті. Нахабна, самовпевнена сила в поєднанні з вродженим макіавеллізом — якщо це тільки макіавеллізм і нічого більше — має особливу привабливість в очах людей пересічних та обмежених. Боязкі міщани середнього достатку, дивлячись на світ крізь тьмяну завісу навколишніх буднів, нерідко першими готові пробачити тваринні методи боротьби, за допомогою яких сильні досягають своєї мети. Спостерігаючи за Ковпервудом, Гейґенін витворив для себе образ непересічного чоловіка, не стільки грішного, скільки такого, котрий натерпівся від чужих гріхів. Чоловіка, котрий уміє зберігати вірність друзям і на котрого можна покластися в скрутну хвилину. Випадково Гейґеніни виявилися сусідами Ковпервудів. Після невдалої спроби Френка проникнути до вищого чиказького світу Гейґеніни опинилися серед тих, хто продовжував підтримувати з Ковпервудами дружні стосунки, і були, на їхній погляд, не гіршими за інших.

Й ось одного разу, в Святвечір, у холоднечу та заметіль, Ковпервуд з’явився до Гейґеніна в редакцію часопису «Прес» і був прийнятий дуже радо.

— А зима нині дає про себе чути! — весело привітав його Гейґенін. — Ну, як ідуть справи в «Північно-чиказької транспортної»?

Гейґенін, як і інші видавці, вже давно чув про майбутнє переобладнання усіх ліній конки на Північній стороні — нова канатна система, силові станції, комфортабельні вагони. Подейкували також, що вживаються якісь заходи, щоб поліпшити сполучення цієї частини міста з центром.

— Пане Гейґенін, — посміхаючись, почав Френк, скидаючи з плечей важку хутряну шубу з бобровим коміром і знімаючи шкіряні рукавиці, — наша робота з переобладнання міських залізниць Північної сторони досягла зараз такої стадії, коли нам необхідна допомога або хоча б дружня підтримка преси. Головна складність полягає в тому, що всі наші лінії, що йдуть від передмістя до центру, обриваються на Лейк-стрит біля мостів. Аби потрапити звідти на Південну сторону, доводиться здійснювати довгий шлях пішки, і ви чули, ймовірно, що це викликає цілу купу скарг з боку населення. Разом із тим дозволю собі зауважити, що річковий транспорт, який завжди дещо загрожував вуличному рухові, стає з кожним днем все нестерпнішою завадою. Всі ми страждаємо від цього. І жодного разу не робилося спроб хоч якось впорядкувати рух через річку. Ймовірно, тому, що це завдання — надзвичайно важке, а за теперішніх умов, мабуть, навіть нездійсненне. Бажаніше було б із часом прокласти тунель під річкою, але це зажадає величезних капіталовкладень, а можливості наші поки що обмежені. Прибутки від наших ліній не виправдають таких витрат. Вони не можуть виправдати навіть реконструкції трьох мостів — біля Стейт-стрит, Дірборн-стрит і Кларк-стрит. Однак, якщо ми переведемо наші міські залізниці на канатну тягу, мости так чи інакше доведеться реконструювати. Вважаю, що населення не менше за нас зацікавлене в цьому проекті, і тому буде тільки справедливо, якщо місто допоможе нам покрити витрати з реконструкції мостів. Там, де проходять наші лінії, ділянки та будинки дуже здорожчають. Отже, суттєво зростуть і прибутки міста від податків. Я розмовляв із декотрими чиказькими фінансистами, і вони поділяють мою думку. Але, як зазвичай буває в таких випадках, дехто з наших політичних діячів роз’ятрений проти мене. З того часу, як я прийняв на себе керівництво «Північно-чиказькою компанією», деякі видання зайняли стосовно мене явно недружню позицію. «Кронікл», газета, шо фінансується Шрайхартом, уже кілька разів писала, що в «Північно-чиказькій транспортній» орудує Ковпервуд зі своїми лакузами, отже, потрібно тримати ніс за вітром, передбачаючи можливість розбишацьких атак, на зразок тих, які вже випробували на собі старі газові компанії. Брекстонівський «Ґлоб», що фактично належить Меррилу і намагається догодити і тій, і іншій стороні, висловив сподівання, що такі методи не будуть більше практикуватися. Маю вам сказати, — продовжував гість, — що ми намітили дуже широку програму переобладнання й удосконалень, але хочемо насамперед заручитися співчуттям і підтримкою громадськості.

Тут Френк засунув руку в кишеню і витягнув звідти майстерно накреслені плани, які він приготував спеціально для такої оказії. На одному з планів були зазначені три головні лінії канатної дороги, що пролягають по Північній Кларк-стрит, Ла-Саль-стрит і Велс-стрит. Ці лінії йшли до центру міста, сходячись в одну точку біля перехрестя вулиць Іллінойс і Ла-Саль та — хоча Ковпервуд ще жодним словом не обмовився про тунелі — були далі позначені на плані червоною рискою, що перетинає річку в такому місці, де не було ніяких мостів. Вони йшли над річкою або під річкою, потім описували петлю вулицями Ла-Саль, Мунро, Дірборн і Рендолф і поверталися знову в тунель. Френк помовчав, даючи Гейґеніну можливість належним чином оцінити певні цікаві особливості цього плану, і потім оголосив:

— Ви бачите перед собою, пане Гейґенін, проект, який, у разі схвалення його містом, дозволить вирішити всі непорозуміння з приводу суттєвих витрат, неминучих при реконструкції мостів. Крім цього, він дасть можливість використовувати об’єкт, який зараз не має для міста ніякої вартості, але може послужити велику службу людям. Маю на увазі, як ви розумієте, — тут Ковпервуд торкнувся вказівним пальцем плану, який розглядав Гейґенін, — старий тунель біля Ла-Саль-стрит, забитий дошками, що ніким не використовується. При його будівництві не врахували, як видно, крутизну ухилу, допустиму при підйомі та спуску звичайних вагонів із середнім вантажем. Коли з’ясувалося, що тунель у такому вигляді не може приносити ніяких прибутків, його продали місту, і на тому все й скінчилося. Якщо ви колись заглядали туди, то побачили б, в якому жалюгідному стані цей тунель.