Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

Опинившись в кімнаті я відразу попрямувала до ліжка, мені потрібен негайний перепочинок.

Алекс, на диво, мовчав і не читав мені нотації. Хоч я й досі відчувала бурю з емоцій, що вирувала в ньому.

Вирішив мені дати час оговтатись? Перед тим як висловити все що він думає про мене, про мій безвідповідальний вчинок, про мою недоречну поведінку загалом, про те яка я ідіотка.

Стоп, щось я подумки почала сама себе вичитувати замість нього. Мабуть тому, що відчуваю провину. Через мене може постраждати він.

В решті я не витримала.

- Годі вже зволікати, кажи все що думаєш про мене, - встала з ліжка, розвернулась обличчям до Алекса, - я більше не можу витримувати твоє ображене сопіння.

Щось вийшло якось занадто грубо. Я трохи не так планувала сказати, а прозвучало, ніби я звинувачую в усьому Алекса.

Він міцно стиснув щелепи.

- Я не хочу тебе більше нервувати. Сьогодні ти й так багато витримала. Тобі потрібно відпочити.

Нічого собі, яке благородство. Та я не збиралась відступати. Я вже налаштувалася на розмову. А що потрібно жінці для скандалу? Тільки її чоловік та бажання.

- Я відчуваю всі твої емоції, це фізично тисне на мене! Тому виговорись нарешті щоб я дійсно вже змогла перепочити.

- Я зараз дуже злюсь на тебе. Не хочу сказати щось образливе в запалі. Мені самому варто охолонути.

- Впертюх який. Давай вже накричи на мене! Назви нерозумною дурепою! Бо саме такою я зараз і почувають, - сльози навернулись мені на очі, - я не змогла витримати тих їх пафосних розмов як їм шкода, нестерпно чути яка це трагедія для них. Не змогла змовчати і проковтнути ту брехню! А тепер ти та й уся зграя через мене у небезпеці, - я розридалась.

Алекс пригорнув мене до себе. 

- Заспокойся, припини плакати. Я не вважаю тебе нерозумною, можливо запальною, безрозсудливою, впертою, безвідповідальною...

- Годі тобі, я вже зрозуміла, - схлипнула.

- Тобі стало легше, виговорилась? Чи хочеш продовжити? - поцілував мене у волосся.

Я мовчки сопіла, не підводячи погляд. Що це раптом на мене найшло? Але й справді стала почуватись краще. Через вагітність в мене жахливі перепади настрою. 

- Який сенс зараз нам сваритись, адже цим ми вже нічого не змінимо і ніяк собі не допоможемо, - промовив до мене Алекс, та я й сама це розумію. - Варто подумати, що ми можемо зробити в цій ситуації.

- Хіба ми зараз щось можемо? - підняла заплаканий погляд на Алекса. - Ми під вартою, відрізані від зовнішнього світу. Наша подальша доля повністю залежи від рішення старійшин.

- Чому тебе ця думка не відвідала раніше? До того як вирішила відкрито звинуватити старійшин, - тяжко зітхнув Алекс.

Сама знаю. Потрібно навчитись краще стримуватись. Я глибоко вдихнула та видихнула, потрібно заспокоїтись, сльозами тут точно не зарадиш.

Дверні нашої кімнати відчинилися. Зайшов охоронець.

- Старійшини вимагають вас негайно з'явитись, - мовив до нас не церемонячись.

Чому це раптом? Вже вирішили як з нами вчинити? Гадала, що будуть розмірковувати хоча б до завтра. Так поспіхом прийняли рішення. Я почала хвилюватись.

Алекс підійшов до мене та взяв за руку, надаючи впевненості. Я щось дійсно розклеїлась. Потрібно гідно прийняти їх рішення. Двом смертям не бувати, однієї не минувати. То чого боятись?

Старійшини очікували нас в залі, там панувала похмура атмосфера. Максиміліана Холлі не було на його місці. 

Ми з Алексом зайшли до зали, двері за нами гучно закрились і повисла гнітюча тиша. 

Старійшини любителі драматичних пауз. Чого так зволікають? Озвучили б свій вирок та й по всьому. Скільки можна тягнути? Адже очікування смерті, гірше самої смерті.

- Звідки у вас цей запис? - запитав Гамріз.

- В моєму кабінеті стоїть прихована камера. Про яку знав тільки я, донедавна, - відповів Алекс.

- Що ж, - промовив Гізенга, - сьогоднішній день виявився багатим на події, досить емоційним. Ми розпочнемо слідство в цій справі, але події давні і знадобиться багато часу для з'ясування всіх подробиць. Враховуючи ваше положення, нами одностайно прийняте рішення дозволити повернутись вам додому. 

Я видихнула з полегшенням, невже все обійшлося.

- Але, - суворо продовжив Гізенга, - будьте готові, що вас можуть викликати в будь який момент. Не намагайтеся втекти чи сховатись. Сподіваюсь ви розумієте, які будуть наслідки, якщо ви спробуєте порушити наказ.

Він суворо зміряв нас поглядом. 

Не думаю щоб ми змогли це зробити навіть при всьому нашому бажанні. З їх можливостями вони миттєво нас вистежать. То ж тут краще підкоритись. Та й, здається, все йде як слід. То чому нам кудись тікати? Тому з виконанням цієї вказівки ми зможемо легко впоратись. Та й найближчим часом в мене будуть зовсім інші клопоти.

- Всі робочі, чи будь-які інші поїздки, Альфо, тобі доведеться скасувати. До наступних вказівок вам заборонено покидати територію зграї, - розпорядився Естіано.

Неприємно звісно, що з нами поводяться, як із злочинцями, хоч ми тут постраждавші. Але зі старійшинами краще не сперечатися. Я й так тут наговорила вже стільки всього...

Після цього нам дозволили полишити резиденцію старійшин.

Зрозуміло що ні можливості, ні бажання оглядати місцеві пам'ятки ми вже не мали. Вирушили найближчим рейсом додому. Ми тепер, фактично знаходимось під домашнім арештом. Та могло бути й гірше, вважай нам пощастило.