Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я ХОЧУ СПОПЕЛИТИ ЙОГО! – підскочив Хаол до вчителя, лякаючи його своїм розлюченим поглядом.
Ракор швидко створив вогонь та передав його учню. Хлопчик повернувся до іграшки і кинув вогник прямо на її залишки. Розгорілося полум’я. Хаол дивився. Вчитель тихо підійшов, спостерігаючи за спаленням з-за плеча.
Дерев’яний огризок доволі швидко обвуглився і почав розсипатися, перетворюючись на попіл. Коли вогник зовсім погаснув, через те, що було вже нічому горіти, хлопчик підійшов та з розмаху тупнув по попелищу, розчавивши останнє, що залишалося від цієї іграшки. І ще, ще, ще! Ніби добиваючи вже мертвого, ніби розбиваючи вже розтрощене, він продовжував топтати попелище, бажаючи знищити його ще більше, ніж зараз. Бажаючи взагалі нічого не залишити, після цієї ляльки.
Розмазав попіл ногою. Розкидав друзки в усі сторони.
- НІХТО БІЛЬШЕ НЕ ДІЗНАЄТЬСЯ ПРО ТЕБЕ! – кричав він на все горло до цих залишків. – ТЕБЕ БІЛЬШЕ НЕМА! НЕ ІСНУЄ! – злісно тупнув по попелищу та витер підошву об землю. – НЕ! МА! – стрімко подивився на вчителя.
Той мовчки дивився у відповідь. Тиша утворилася навкруги. Суцільна. Хаол більше не кричав, не тупцював, не знищував іграшку. Не шумів ліс. Не було вітру. Не співали цвіркуни і птахи.
Хлопчик зробив рух назустріч до педагога. Зірвався з місця та на всій швидкості врізався у нього, силоміць узявши в обійми. Ракор огорнув Хаола руками, немов крилами.
На ранок, Ракор віддав неонор його власникові та доповів, що підтвердження проникнення у сни він не знайшов, однак прилад йому дійсно допоміг із вирішенням іншої проблеми.
Вже після уроків, вчитель знайшов у себе на порозі нового паперового журавля.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень дощу І, Немченко Катерина», після закриття браузера.