Томас Харріс - Ганнібал

сидів у кріслі й дивився просто перед себе, наче свідок на суді, а тоді повернув голову до Мейсона, ніби глянув на присяжних. Крендлер бачив його відпрацьовані жести, обережне загравання свідка-експерта, чиї послуги коштують дві тисячі доларів на день.

— Містер Верджер явно знайомий із моїми науковими регаліями, чи не бажаєте й ви заслухати? — спитав Демлінг.

— Ні, — відповів Крендлер.

— Я переглянув записи тої Старлінг, що вона робила під час розмов із Ганнібалом Лектером, і його листи до неї, і матеріали щодо їхнього походження, які ви мені надали, — почав Демлінг.

На цих словах Крендлер здригнувся, і Мейсон пояснив:

— Доктор Демлінг підписав угоду про нерозголошення.

— Корделл виводитиме слайди на екран за вашою вказівкою, докторе, — сказала Марґо.

— Спершу — коротко про походження, — Демлінг звірився зі своїми нотатками. — Ми зна-а-а-аємо, що Ганнібал Лектер народився в Литві. Його батько був графом, родина тримала титул із десятого століття, мати — великородна італійка, з роду Вісконті. Під час відступу німців кілька нацистських танків обстріляли з пагорба їхній маєток у Вільнюсі, убивши обох батьків і більшість слуг. Діти після цього зникли. Їх було двоє, Ганнібал і його сестра. Що сталося з сестрою — невідомо. Суть у тому, що Лектер сирота, як і Кларіс Старлінг.

— Про що вас повідомив я, — нетерпляче вставив Мейсон.

— Але які ви з цього зробили висновки? — спитав доктор Демлінг. — Я не кажу, що між двома сиротами виникла симпатія, містере Верджер. Про симпатію тут не йдеться. Симпатії тут не місце. І співчуття стікає кров’ю в пилюці. Послухайте мене. Єдине, чим може скористатися доктор Лектер із їхнього спільного сирітського досвіду, — це здатність краще її розуміти і, зрештою, контролювати. Річ саме в контролі. Дитинство тої Старлінг пройшло в державних закладах, і, судячи з ваших даних, немає підстав для думки, що вона має стабільні особисті стосунки з якимось чоловіком. Вона мешкає з колишньою одногрупницею, молодою афроамериканкою.

— Тут точно пахне сексом, — сказав Крендлер.

Психіатр поглянув на Крендлера — і Крендлер автоматично вибув із гри.

— Ніколи не можна сказати напевне, чому одна людина живе з іншою.

— Це, як написано в Біблії, «таємне», — сказав Мейсон.

— Старлінг — ласий шматочок, якщо тобі до вподоби цільнозерновий хліб, — припустила Марґо.

— Гадаю, потяг іде з боку Лектера, а не від неї, — сказав Крендлер. — Ви ж її бачили — холодна, мов риба.

— Так-таки й холодна, містере Крендлер? — пролунав здивований голос Марґо.

— Думаєш, вона лесбійка, Марґо? — спитав Мейсон.

— Звідки мені, блін, знати? Хай там як, розводитися на цю тему Старлінг не збирається — таке в мене враження. Гадаю, вона сильна, тримає серйозний вигляд, але я б не сказала, що вона холодна, мов риба. Ми небагато спілкувались, але такого я дійшла висновку. Це було ще до того, як тобі знадобилася моя допомога, Мейсоне, — ти мене виставив, пам’ятаєш? Не можу назвати її холодною рибою. Дівчата з зовнішністю Старлінг мусять тримати дистанцію, бо до них постійно заграють усілякі придурки.

Тут Крендлер відчув, що Марґо якось довго на нього дивиться, хоч і бачив лише її обриси на тлі акваріума.

Які вони дивні, голоси, що звучать у цій кімнаті. Обережний бюрократичний тон Крендлера, педантичне бекання Демлінга, глибокі, резонансні нотки Мейсона з його недорозвиненими вибуховими й невловимими шиплячими, хрипкий, низький голос Марґо, яка розмовляла, наче сідланий поні, котрий хоче виплюнути вудила, що перетисли йому рот. І на тлі цього всього — зітхання механізму, який постачає Мейсонові повітря.

— У мене виникла ідея щодо її особистого життя, з огляду на явну одержимість батьком, — продовжував Демлінг. — Про це трохи згодом. Отже, у нас є три документи від доктора Лектера, що стосуються Кларіс Старлінг. Два листи й один малюнок. На малюнку зображений циферблат із розп’яттям, який він розробив іще в психлікарні.

Доктор Демлінг підвів погляд на екран:

— Слайд, будь ласка.

Крендлер, який сидів у прилеглій окремій кімнаті, вивів на підвішений монітор надзвичайний начерк. Оригінал виконано вугіллям на обгортковому папері. Копію Мейсона зроблено синім геліографічним відбитком, і всі лінії набули відтінку синців.

— Він намагався його запатентувати, — сказав Демлінг. — Як бачите, тут на циферблаті розіп’ятий Христос, як у годинниках із Міккі Маусом. Що цікаво, обличчя, голова, похилена вперед, належить Кларіс Старлінг. Він намалював її під час бесід у лікарні. Ось фото цієї жінки, бачите? Корделле, так? Корделле, фотографію, будь ласка.

Жодних сумнівів не лишалося — в Ісуса була голова Старлінг.

— Ще одна незвична риса — цвяхи прибито до хреста крізь зап’ястки, а не крізь долоні.

— Усе правильно, — сказав Мейсон. — Цвяхи треба пробивати крізь зап’ястки й використовувати при цьому великі дерев’яні шайби, інакше люди вириваються й починають махати руками. Ми з Іді Аміном про все дізналися на практиці, коли відтворювали це дійство на Великдень в Уґанді. Наш Спаситель був насправді прибитий до хреста крізь зап’ястки. Усі зображення розп’яття неправильні. Помилилися, коли перекладали Біблію з івриту на латину.

— Дякую, — сказав доктор Демлінг, проте нещиро. — Розп’яття явно символізує знищення об’єкта поклоніння. Зауважте, що рука, яка виконує роль хвилинної стрілки, стоїть на шостій години, пристойно затуляючи статеві органи. Інша стрілка зупинилася на дев’ятій чи трохи пізніше. Дев’ята година — очевидне посилання на час, коли, як прийнято вважати, розіп’яли Христа.

— А якщо скласти шість і дев’ять, то можна отримати шістдесят дев’ять, популярне число в статевому акті, — не втрималася Марґо.

У відповідь на пронизливий погляд Демлінга вона хруснула горіхами, і на підлогу посипалась шкаралупа.

— Тепер перейдімо до листів доктора Лектера до Кларіс Старлінг. Корделле, прошу вивести їх на монітор, — попросив Демлінг і дістав із кишені лазерну указку. — Як бачите, листи написані невимушеним каліграфічним почерком, чорнильним пером із чотирикутним вістрям, практично машинопис за рахунок своєї одноманітності. Такий почерк можна побачити в середньовічних папських буллах. Досить гарний, проте аномально одноманітний. Ніякої спонтанності. Він уміє планувати. Цей перший лист він написав невдовзі після втечі, під час якої вбив п’ятьох людей. Зачитаймо оригінал:

Отож, Кларіс, ягнята припинили кричати?

Ви винні мені відповідь, самі знаєте, ось і все, чого я хочу.

Мене задовольнить оголошення в національному виданні «Times» та «International Herald Tribune», у першому випуску будь-якого місяця. Краще також опублікувати його в «China Mail».

Я не здивуюся, якщо ваша відповідь буде «так» і «ні». Ягнята поки що замовкнуть. Але, Кларіс, ви судите себе з усією поблажливістю підвальних терезів замку Трев, тому знову й знову вам доведеться заробляти його, це блаженне мовчання. Бо вами рухає скрута,