Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     А тим часом, подумала пані лисиця, ні перший, ні другий демон, що їх народила Ідзанамі, не становили жодної загрози. Будучи вбогими каліками, вони  просто не здатні нікому зашкодити. І, міркуючи так, зітхнула з полегшенням: сон сном, а страх перед фуріями вона відчувала справжній.

     На підтвердження її думок Страждання раптом розтиснув пальці і потягнувся до матері, зовсім забувши про страшну рану. Шкіра на його животі негайно розійшлася, оголюючи рожеві, схожі на зім’яті пелюстки півонії, нутрощі. Нічим не стримувані, вони вихлюпнулися  вниз, розмотуючись і повисаючи.

     Піднявши сліпу голову, Безпорадність принюхався. Його великі ніздрі затріпотіли від смороду пролиої крові та шлункових соків.

     – Який же він убогий ! Який убогий! – заголосила Ідзанамі. Сльози, що полилися із запалених очей, зашипіли на гарячих щоках, і пані лисиця відвернулася.

     Дивитися на таке було просто неможливо! Жалюгідне і слабке, дитя Ідзанамі підбирало все, що встигло впасти на землю, і  запихувало назад – в діру, що зяяла в животі.

     Певно, жителі Серединної Країни безпідставно боялися цих чудовиськ, вважаючи їх найнебезпечнішими створіннями Йомі-но Куні. І незаслужено  приписували їм стільки негативних рис. Насправді вони виявилися набагато безпечнішими, ніж створіння самих богів-людей. Пані лисиця в цьому майже переконалася, і впевненість її щохвилини міцніла. Незабаром вона стала б твердішою за камінь, якби третій син не сповістив про себе так голосно.

     Розкидавши старий  мотлох, він вибрався зі смердючих кучугурів із лютим криком, широко роззявивши зубасту пащу. О, він був схожий на плечистого воїна, закутого в пластинчасту броню, і якби не хижий вищір, безмовна спостерігачка прийняла б його за такого. Проте лати захищали лише верхню частину тулуба. Ноги залишалися слабкими і незахищеними, вкритими блідою шкірою – такою тонкою, що під нею легко можна було роздивитися наповнені чорною рідиною тонкі кровоносні русла.

     «Який він страшний!» – подумки вигукнула пані Акемі  і, забувши про всяке співчуття, прикрила долонькою рот. Якщо комусь не пощастить потрапити до його рук, йому наврядчи вдасться вижити. Але ж і який слабкий! Маючи такий міцний торс, він докладає неймовірних  зусиль, аби  втриматися на ногах. Доведись якомусь герою, схожому на пана Мамору, зустрітися з  ним в тутешніх горах, він легко його переможе».

     Згадавши про яма-бусі, пані Акемі сумно зітхнула. Ні, її коханий ніколи б не став вступати в бій тільки тому, що його суперник страшний зовні. Він, напевно, став би з ним говорити і намовляти зійти з очевидно неправильного Шляху, здатного призвести лише до небажаних наслідків. Він став би закликати його до миру з тією доброю усмішкою, якою колись обдаровував усіх і кожного. Від таких думок на очі пані лисиці набігли сльози.

     Поява останнього брата справила на двох інших сильне враження. Сліпа Безпорадність стривожено шморгнув носом. Аби заспокоїти його, Ідзанамі довелося втішно покласти долоню на його голу голову. Зробивши це, вона поспішила урізонити нового родича:

     – Гнів, сину мій, не наближайся до нас і залишайся там, де стоїш.

     Кіцуне задумливо торкнулася пальцями скроні – так от воно що! Хазяйка  Печального  Склепу іменувала новоприбулого Гнівом. Ось чому у нього такий страхітливий вигляд і нестримна  вдача. Адже відомо, що дитя, яке з’являється з материнського лона другим, а то й третім, слабше за своїх братів і сестер і приречене часто і важко хворіти в дитинстві. Так і Гнів. Маючи гострі зуби та налиті кров’ю очі, він залишався хворобливою дитиною, і на ногах стояв нетвердо. Але навіть попри це сама мати побоювалася його і близько не підпускала до себе, оберігаючи своє потомство. У свою чергу, Гнів поводився з нею шанобливо  і корився її слову. Досі Ідзанамі чудово володіла собою, чим викликала у пані лисиці щирий подив. Зазнаючи тяжких мук, вона давно могла стати до всього байдужою і дозволити демонові, що з’явився останнім,  пуститися берега. Але вона стримувала його, не дозволяючи бешкетувати.