Ерін Моргенштерн - Беззоряне море, Ерін Моргенштерн

пригадати ініціали він не може. Закарі не віриться, що він забув прихопити із собою ту записку.

Одне хлопець знає напевно: зрозуміти, яким має бути наступний крок, він не може, якщо лише цей крок не сон.

Закарі запихає «Солодкі муки» до своєї торби, повертає тарілки на Кухню, просить яблуко (йому надсилають срібну миску, наповнену жовтими яблуками з ніжним рожевим рум’янцем) і знову вирушає на незвідані простори Гавані.

Він намагається не користуватися компасом, але й гадки не має, у якому напрямку рухається певної миті. Знаходить кімнату, захаращену столами та кріслами, деякі з них стоять в окремих нішах попід стінами й навколо порожнього простору з додатковими стільцями та схожим на водограй фонтаном у центрі.

На дні фонтана лежать монетки — деякі хлопець упізнає, а інші йому незнайомі — це стоси бажань, що причаїлися під водою, яка тихенько булькоче. Закарі думає про фонтан з ключами й колекціонера ключів з Доріанової книжки й розмірковує, що з ним могло статися.

«Більше його ніхто не бачив».

Цікаво, чи хтось уже розмірковує, що сталося з ним самим? Напевно, ні.

За фонтаном є зала з низькою стелею, вхід до якої затуляє книжкова полиця і крісло. Щоб зайти туди, Закарі доводиться відсунути крісло. Зала тьмяно освітлена, у ній є кілька зачинених дверей. Увійшовши, хлопець розуміє, що саме в ній дивного. Річ не в тім, що тут бракує книжок чи котів, а в тім, що двері в залі не мають ані кулястих ручок, ані клямок. Самі лише замки. Він зупиняється біля одних з дверей і штовхає їх, але вони не піддаються. Детально оглянувши двері, Закарі помічає обгорілі сліди по краях дерева. У повітрі пахне димом, наче колись давно тут була пожежа. На дверях, там, де колись була ручка, залишився отвір, який заповнили новим, незгорілим шматком дерева. У затінку з протилежного боку зали ворушиться щось завелике, як на кота, проте, коли Закарі придивляється пильніше, нічого там не бачить.

Хлопець повертається до фонтана тим самим шляхом, яким прийшов, і вибирає іншу залу. Вона яскравіше освітлена, утім тут «яскравіше» — відносне поняття. У кожному її куточку вдосталь світла, щоб читати, і навіть більше того.

Він безцільно тиняється залою, йому не хочеться повертатися до Доріана, щоб поглянути, як він там, і його навіть трохи дратує, що це «він» так засіло в думках.

Закарі проходить повз картину зі свічкою і ладен присягнутися, що пломінець затріпотів від його руху, тому повертається до неї і виявляє, що це аж ніяка не картина, а рамка, яка висить на стіні навколо полиці з мерехтливою свічкою в срібному свічнику. Він розмірковує над тим, хто міг її запалити.

Роздуми перериває нявчання позаду. Закарі повертається й бачить персидського кота, який незмигно дивиться на нього зі скептичним виразом на приплюснутій мордочці.

— Якісь проблеми? — запитує кота хлопець.

— Мняоооорвррорр, — відповідає кіт сумішшю нявчання та гарчання, натякаючи, що в нього їх так багато, аж не знає, із чого розпочати.

— Я тебе слухаю, — мовить Закарі.

Знову дивиться на свічку — пломінець далі танцює в рамі.

І задуває.

Рама картини відразу здригається й падає вниз. Уся стіна нижче рами рухається, зникаючи в підлозі. Коли низ рамки торкається кахлю на підлозі, стіна зупиняється, згасла свічка застигає на рівні котячих очей.

У стіні, там, де була рама, тепер розверзлася прямокутна дірка. Закарі кидає погляд на кота, якого більше цікавить свічка й завиток диму, який можна ловити лапою.

Отвір досить великий, щоб хлопець міг у нього зайти, але не надто освітлений. Більшість світла потрапляє сюди від лампи з торочками, що стоїть на столі з протилежного боку зали. Закарі тягне лампу якомога ближче до нової знахідки, наскільки йому дає змогу це здійснити дріт, і думає, звідки тут струм і що станеться, якщо він зникне.

Лампа наближається до отвору, але не дістає, щоб заглянути в нього. Хлопець залишає її на підлозі й нахиляє (торочки неабияк тішать кота) у бік отвору. А сам переступає цю «не-картину» й опиняється всередині.

Під його черевиками на підлозі хрускотить щось відоме лише темряві, і Закарі думає, що це, мабуть, навіть на краще. Лампа чудово виконує свою роботу, але очам хлопця потрібні кілька секунд, щоб призвичаїтися. Він посуває позичені окуляри ближче до перенісся. Від того в кімнаті не стає світліше, тому що в ній усе згоріло. Те, що він вважав пилом, насправді є попелом, який укриває залишки того, що тут було раніше. І Закарі достеменно знає, що саме тут було раніше, бозна за скільки часу до його появи.

Стіл посередині кімнати й ляльковий будиночок на ньому згоріли, перетворившись на чорні руїни.

Стіни лялькового будиночка склалися всередину, дах обвалився. Його мешканці, довкілля — усе згоріло, залишивши по собі самі спогади. У кімнаті повно обвугленого паперу та предметів, які більше неможливо впізнати.

Закарі тягнеться, щоб торкнутися до самотньої зірки, що звисає на дивом збереженій линві зі стелі, і вона падає на підлогу й губиться серед тіней.

— Навіть крихітні імперії занепадають, — каже Закарі, звертаючись почасти до себе, а почасти до кота, який зазирає з коридору над краєм рами.

Кіт у відповідь зникає.

Під черевиками Закарі хрустить спалене дерево й уламки колишнього світу. Він іде до лялькового будиночка. Петля, що колись, мов двері, відчиняла будиночок, залишилася неушкодженою, і він смикає за неї. Від цього руху вона розривається, і фасад падає на стіл, відкриваючи нутрощі будиночка.

Усередині не геть усе зруйноване, як то в кімнаті, проте обвуглилося й почорніло. Спальні неможливо відрізнити від віталень чи кухні. Горище впало на підлогу й потягнуло за собою більшу частину даху.

В одній зі згорілих кімнат Закарі щось зацікавлює. Він витягує руку й дістає знахідку з руїн.

Це самотня лялька. Хлопець витирає з неї кіптяву краєм светра й підносить до світла. Дівчинка, напевно, була донькою найпершої лялькової родини, порцелянова й розмальована. Вона тріснула, але не розбилася.

Закарі залишає її стояти на згарищі свого будиночка.

Йому б хотілося подивитися, як тут усе було. Подивитися на будиночок, містечко й більше місто на протилежному березі моря. На різноманіття прибудов та переплутані сюжети. Мабуть, йому теж захотілося б додати туди щось своє. Залишити слід в історії. Закарі сам не розумів, як сильно йому цього хочеться, аж поки не зіткнувся з реальністю, у якій неможливо це зробити. Хлопець навіть не може збагнути, засмутився він, розгнівався чи