Ерін Моргенштерн - Беззоряне море, Ерін Моргенштерн

Солодкі муки

Колись давно…

У підвалі живе пірат.

(Пірат — це метафора, але він людина.)

(Вважайте підвал за в’язницю.)

Пірата запроторили сюди за силу-силенну скоєних ним піратських злочинів, і вчинили це не пірати, які дійшли висновку, що його дії були справді лихі.

Хтось запропонував викинути ключ, але той досі висить на гачку, що стирчить зі стіни коло ґрат.

(Доволі близько, щоб він був у полі зору. Свобода, яку можна побачити, але яка насправді недосяжна, мала нагадувати в’язневі про себе. Утім, з іншого боку ґрат ніхто вже не пам’ятає, що те все мало означати. Ретельно продумана психологічна витівка забулася, перетворилася на звичку та буденність.)

(Пірат це розуміє, але утримується від коментарів.)

Вартовий сидить на стільці біля дверей і читає детективний журнал на вицвілому папері, мріючи стати вдосконаленою вигаданою версією самого себе. Йому цікаво, чи є різниця між піратами та злодіями. Напевно, вони відрізняються одне від одного лише човнами та капелюхами.

Згодом його змінює інший вартовий. Пірат не може визначити точний розклад, адже в підвалі-підземеллі нема годинників, щоб стежити за часом, а шурхотіння прибережних хвиль за кам’яними стінами заважає почути ранкові дзвони й вечірнє пожвавлення.

Цей вартовий нижчий за попереднього й не читає. Він не хоче бути ніким, окрім себе самого, йому бракує уяви, щоб думати про альтер еґо, бракує уяви навіть на те, щоб поспівчувати чоловікові за ґратами — єдиній живій душі в приміщенні, окрім мишей. Коли вартовий не спить, він приділяє дуже багато уваги своїм черевикам. (Але здебільшого він спить.)

Приблизно три години по тому, як вартовий-курдупелик замінить вартового-читача, приходить дівчина.

Вона приносить тарілку з хлібом і миску з водою, які ставить перед піратовою камерою. Руки в неї так трясуться, що половину води вона розливає. Після цього дівчина розвертається й бігцем долає сходи.

Наступної ночі (а чи були це ночі?) пірат стає якнайближче до ґрат і спокійно спостерігає, як дівчина кидає хліб так далеко, що він чи й дотягнеться до нього, а воду розхлюпує майже всю.

На третю ніч пірат стоїть у темному кутку, що рятує більшу частину води.

Настає четверта ніч, і приходить інша дівчина.

Вона не будить вартового. Її ніжки м’якше ступають камінням, а найменші звуки, що їх вони видають, гасять чи то хвилі, чи то миші.

Ця дівчина вдивляється в темряву, за якою пірата майже не видно, і розчаровано зітхає. Залишає хліб та воду біля ґрат, а потім чекає.

Він не виходить із затінку.

За кілька хвилин тиші, що порушується похропуванням вартового, дівчина відвертається і йде геть.

Забравши свою їжу, пірат виявляє, що до води додали вино.

Наступної ночі, уже п’ятої, пірат чекає біля ґрат, коли дівчина ледь чутними кроками спуститься до нього.

Її хода лише на мить уповільнюється, коли вона бачить його. Пірат пильно дивиться на дівчину, а вона — на нього.

Він простягає руку, щоб забрати миску з водою і тарілку з хлібом, але дівчина натомість ставить і те і те біля ґрат, не відводячи від нього погляду й пантруючи, щоб навіть поділ сукні не наблизився до в’язня на відстань витягнутої руки. Зухвала, однак сором’язлива. Повертаючись назад, вона ледь помітно вклоняється, легенько киває головою — цей рух йому нагадує початок танцю.

(Навіть пірат може розпізнати початок танцю.)

Наступної ночі пірат залишається подалі від ґрат, зберігаючи відстань, яку можна подолати одним кроком, а дівчина підходить на сантиметр ближче.

Нова ніч — і танець триває. На крок ближче. Крок назад. Рух убік. Наступної ночі пірат знову простягає руку, щоб узяти те, що вона принесла, і цього разу дівчина відповідає, мимохіть торкнувшись кистю його пальців.

Дівчина починає затримуватися, залишатися довше щоночі, однак досить вартовому завовтузитися, як вона зникає не озирнувшись.

Вона приносить дві миски з вином, і вони п’ють у товариській тиші. Вартовий не хропить, його сон глибокий і спокійний. Пірат підозрює, що дівчина якось до цього причетна.

Зухвала, сором’язлива та кмітлива.

Іноді вона приносить не лише хліб. Ховає в кишенях сукні помаранчі та сливи. Шматочки зацукрованого імбиру, загорнуті в помережаний історіями папір.

Іноді дівчина залишається аж до того моменту, коли вартові змінюють один одного.

(Денний вартовий буцімто випадково став залишати свої детективні журнали під стінами камери.)

Сьогодні куций вартовий тиняється сюди-туди. Відкашлюється, ніби хоче щось сказати, але нічого не каже. Потім опускається на стілець і засинає тривожним сном.

Пірат чекає на дівчину. Вона приходить з порожніми руками.

Сьогодні остання ніч. Ніч перед стратою. (Страта — це теж метафора, хай навіть така очевидна.) Пірат знає, що наступної ночі не буде й наступний вартовий не замінить цього. Дівчина знає, скільки саме залишилося годин.

Вони не говорять про це. Ніколи не говорили.

Пірат крутить між пальцями кучерик волосся дівчини.

Вона спирається на ґрати, щока притискається до холодного заліза. Дівчина максимально близько, проте водночас між ними лежить цілий світ.

Вона досить близько для поцілунку.

— Розкажи мені історію, — просить дівчина.

І пірат погоджується.