Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

притаманний розпач. Вони свято вірять у своє покликання, всюди проголошуючи, що друїдизм не вмер в ХІ ст. в Ірландії. Справжні Друїди в цьому темному періоді сучасності повинні виконувати роль маяка, щоб привести профанний світ до нового відкриття смислу священного. Вони говорять, що церкви нині порожні, а друїдські галявини сповнюються народом. Однак, поки що друїдська релігія не стала масовою.

Однією з містичних рис сучасного друїдизму є їхнє переконання, що “Древні Друїди з нами, щоб вести нас у нашому пошуку мудрості минулого, і вони передають свої знання тим, хто цього достойний” [18. 2. 84]. Вони вважають себе нащадками “вселенської космічної пам’яті, яка охоплює все, і пам’яті про все”. Людина, будучи частинкою Всесвіту, може прилучитися свідомістю до вселенської пам’яті. Отже, сучасні Друїди – не фольклорна течія. Воно значно вище і глибше, а фольклор – лише одна з видимих поведінкових форм, одне із втілень зв’язку зі вселенською пам’яттю.

Вивчення сучасних друїдських рухів наочно засвідчує, що французькі Друїди, на відміну від слов’янських язичників, є абсолютно аполітичними: вони різко відмежовуються як від праворадикальної ідеології, так і взагалі від будь-яких політичних форм, течій і партій: “вірний своїм античним предкам Друїд не підтримує жодної з французьких політичних партій” – повідомляє друїдський журнал.

Така позиція французьких язичників викликає закономірні запитання: чи не ізолюють вони себе від зовнішнього світу? Звичайно, зрозуміле їхнє прагнення зберегти священне коріння своєї Традиції, захистити її від грубого політиканства, однак, повністю відкидати реалії сучасності видається недоцільним.

На відміну від аполітичної поведінки, що відрізняє їх від інших язичницьких течій, стосунки Друїдів з християнською церквою багато в чому типові. Вони вважають, що християнство – ніщо інше як реформований юдаїзм, а Старий заповіт містить цілком юдаїстичні тексти, абсолютно невластиві європейській свідомості взагалі, і Друїдам зокрема. Християнство догматичне. Нині воно увійшло в необоротну фазу занепаду. А язичництво розвивається.

Ритуал для Друїда – це спосіб буття в спілці з рідними Богами. Ніяка правда не може бути абсолютною: “моя правда сьогодні суголосна рівню мого світосприйняття і відчуванню Божества, а завтра вона може бути на іншій стадії мого власного розвитку”. Тому давні Друїди, які добре це розуміли, остерігалися довіряти свої думки паперові і викладати їх у письмовій формі, в той час, як християнські догмати неодноразово переписувалися. Сьогодні Біблію не перепишеш, вона для сучасного світу стала тисячолітнім гальмом, яке не дає вільно розвиватися ні народам, ні окремим індивідам – вважають Друїди.

Докори католиків і звинувачення в язичницькій нетерпимості не лякають Друїдів. Вони запитують: “А яка ціна християнській терпимості? Адже, як тільки християнство отримало владу, воно одразу розправилось з інакомислячими. А язичництво занепало якраз через свою віротерпимість!” Вони рішуче заперечують всілякі спроби поєднання друїдизму з християнством, бо не можливі ніякі компроміси з людьми, які прагнуть знищити язичництво.

Друїди, як і інші язичники світу, визнають, що нині приходить кінець епохи Риб (Калі-Юги), одночасно настає ера Водолія, яка несе з собою новий етап відродження різноманітних форм язичництва. Все більше людей відкривають рідні корені своєї традиції, в той час, як монотеїстичні релігії вступили у стадію глобального конфлікту.

Групи галльських і кельтських друїдів, крім Франції, існують також у США, Австралії, Новій Зеландії та деяких інших країнах. Вони близькі за ідеологією, прагнуть повернути джерела своїх рідних традицій, вивчають міфологічні тексти античності, історичні та археологічні праці, кельтські мови. Лінгвістичні зацікавлення Друїдів спрямовані на інтуїтивний пошук “ключів” до значення давніх слів, розуміння первісних символів.

Непідробною щирістю пронизані статті, що друкуються в журналі Друїдів “Мессадж”. Так, сильна пошана до Богині Матері знайшла своє відображення в статті Вате Амбігатос “Зустріч з Великою Богинею”. Авторка розповідає про свій перший контакт з Великою Богинею Амайєю в Країні Басків, статуя якої знаходиться високо в горах, де протягом довгих тисячоліть на Вовчому плато стоять кам’яні дольмени. Взаєморозуміння жінки і Богині відбувається через прочитання друїдами відомих міфологем. Амайя мовою басків означає “вічність” – вона Богиня родючості, життєвої сили. Біля ніг Богині схилився в позі моління її чоловік Сугаар, ім’я якого означає “змій”. Їхня зустріч викликає в природі то дощ, то мороз. Боги мають двох дітей – Єгускі (сонце) та Іларгі (місяць). Авторка також читає символи, розкидані на широких просторах кельтського світу (на скалах Лотарингії, в гротах на острові затоки Морбіан) – всюди ще можна знайти сліди культу Великої Богині. Ламані лінії, які оперізують місця давніх поклонінь, символізують творчу безкінечність Всесвіту, “баскські хрести” (свастики) символи сонця. Жінка Богиня у Друїдів – символ відродження віри і звичаїв предків, який втілюється в образі Матері Світу [569. 37. 3–4].

Цікавим є також прочитання Друїдами символіки яблука, якій присвячено кілька нарисів цього ж випуску журналу “Месадж”. Авторка Дана робить спробу порівняльно-релігієзнавчого аналізу міфологеми яблуні і яблука у багатьох арійських народів від Скандинавії до Греції. Тут і Богині і смертні жінки: Гера, Афродіта і Афіна, Росмерта, Бригантія, Епона, біблійна Єва і навіть казкова Білосніжка. Яблуня – батьківська і материнська сила, а яблуко – символ вічної молодості Богів і безсмертя людського роду. Стаття споряджена багатьма ілюстраціями, зображеннями Богинь з яблуками.

Духовний шлях Друїдів, який вони прагнуть віднайти, називають “археофутуризмом”. Незважаючи на те, що друїдизм ще не став масовим явищем, рухи Друїдів у світі мають досить високий духовний потенціал, а їхній спосіб життя в гармонії з природою представляє велику екологічну цінність.

Крім цих суто релігійних напрямків, у Франції є також цікаві наукові спроби відродження язичницького світогляду. Так, Іван Бло (Yvan Blot) – французький учений, викладач і директор дослідницького центру при Паризькому університеті, один з лідерів французького Національного фронту, депутат Європейського парламенту, заснував Товариство відновлення античних традицій. Він, президент цього товариства, пропонує альтернативу деградуючому західному світові – “елліно-центричне відродження”. Його ідея ґрунтується на тому, що “ми всі – нащадки Афіни, грецької Богині мудрості! Греки дали нам науку, медицину, філософію, політику, олімпійські ігри, класичне мистецтво, нарешті повний алфавіт з голосними і приголосними. Цінності, втіленням яких були греки: свобода, патріотизм, дух змагання, гуманізм, почуття міри залишаються і нашими цінностями. Та чи надовго?

Ми всі – нащадки Афіни, але нам загрожує небезпека позбутися всієї цієї спадщини. Цінність класичного гуманізму, що бере свій початок від греків, може не витримати конкуренції зі ЗМІ і системою освіти і зникнути. А без грецької спадщини наша цивілізація приречена. Від того, чи збережеться “Спадщина Афіни” залежить майбутнє всього людства” [18. 1; 552].

В 1996 р. з’явилася друком наукова монографія Івана Бло, присвячена вивченню впливу давньогрецької культури на західну цивілізацію “Спадщина Афіни” (L’Heritage d’Athena).

Міжнародна Асоціація “Європейська синергія” також виникла у Франції (м.