Галина Сергіївна Лозко - Українське язичництво

"Українське язичництво" Галини Лозко — це спроба систематизувати найдавніші вірування нашого народу. Це погляд на українську міфологію як на Олімп давніх Богів, яким вклонялися предки українців. Відродження предківських знань про світ — головна ідея книги. Додається також народовірський календар та праслов'янський іменослов. Книга буде корисною вчителям-народознавцям, студентам і всім, хто цікавиться етнічною вірою українців.

- Українське язичництво 1055K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Галина Сергеевна Лозко

Галина ЛОЗКО

УКРАЇНСЬКЕ

ЯЗИЧНИЦТВО

Український центр духовної культури

Київ – 2009

Моїй рідній матусі Марії Іванівні,

яка навчила обожнювати Природу,

присвячую цю книжку

ГАЛИНА ЛОЗКО

ПЕРЕДМОВА

Найбільшим надбанням кожного народу є його духовна культура. Саме його власна, не завезена поневолювачем. не нав’язана імперським центром, не імпорт тована з-за кордону. Взявши чужий зразок для творення своєї культури, народ втрачає самобутність. Так було з українцями в «інтернаціональній сім’ї братніх народів», де культура зводилася до «злиття всіх націй і народів» з їхньою усередненою духовністю. Так було в Російській імперії, коли зразковим для українця вважалося тільки «великороссийское». Так було за Польщі, коли значна частина українського панства відцуралася від свого народу, забувши рідне коріння. Так було й за Київської Русі, коли з волі князівсько-боярської верхівки, українців силоміць загнали до візантійського духовного ярма.

Проте навіть тисячолітнє християнське царство не знищило інтересу українців до своєї прадавньої віри, хоча й виробило певний комплекс щодо назви «язичництво». Слід нарешті зрозуміти, що рідна віра українців (як і інші етнічні віри), названа в науці язичництвом, не має нічого ганебного.

Грецьке слово г.дшхоС (етнічний) має тлумачення – «племінний, народний, язичницький» і походить від грецького що означає «звичай».

Отже, первісне значення слова язичництво – «віра племені людей, пов’язаних спільним звичаєм і спільним походженням».

Українське язичництво – прадавня національна віра нашого народу, збережена в обрядах і звичаях, переказах, заповітах, легендах, міфах, записана етнографами й фольклористами, нині потребує систематизації, переосмислення. .очищення від пізніших нашарувань і передачі нашим нащадкам.

Що готує нам доля нині? Невже історія так нічого нас і не навчила? Невже зникнемо як нація, розчинимось у круговерті часу?

Ні! Ми повинні БУТИ, жити, існувати як одна з висококультурних націй світу, націй з глибинною прадавньою культурою.

ЕТНІЧНА ВІРА УКРАЇНЦІВ

Християнство в Україні насаджувалося багато століть, час від часу відступаючи перед прадавньою етнічною вірою (язичництвом). Довгий час християнство залишалося релігією князівсько-боярської верхівки, не маючи впливу на маси. Протягом кількох останніх століть попи мали спеціальні вказівки навертати людей до віри Христової. Щороку друкувалися звіти про кількість навернених. Приміром, у 1847 році було насильно охрещено 1002 магометанина, 1297 юдеїв, 1522 язичники («Известия о состоянии и приращении православного народонаселения»). Отож, язичництво в Україні ніколи не зникало, воно існувало таємно.

Найвищою ідеєю українського язичництва є філософія вічного життя, обожнювання природнього начала Всесвіту, радість існування на землі. Вважалося, що в потойбічний світ людина відходить такою, якою була за життя: або вільною і багатою, або нікчемним рабом, яким і перебуває вічно. Тому кожен член первісного суспільства намагався за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, відзначитися на полі бою чи в повсякденній праці. Звідси – одвічне прагнення військової верстви, в т. ч. українського козацтва, до свободи. Звідси і традиційне неспрнйняття зверхності над собою і повага до іншої особистості. Звідси і живучість ідеї «краще смерть, ніж рабство», якою вже тисячу років живиться український патріотизм.

Звичаєве право на українських землях грунтувалося на виборності влади, яка була змінюваною. Громадські традиції зберігалися в міцних територіальних общинах, які мали самоуправність аж до XIX, а подекуди й до XX ст. Звичай забороняв загарбницькі війни. Тих, хто не дотримувався звичаєвих норм, виганяли навіть з усім родом. Жерці й волхви мали більшу силу впливу на народ, ніж князь і могли в разі потреби примусити князя діяти на користь всього племені, засудити його в разі порушення звичаєвих норм.

Така ідеологія стала незручною для князівсько-боярської верхівки X ст. Значно краще виглядала ідея, що «всяка влада від бога, тому виступати проти неї є злочином, бо це суперечить божій волі». Отже, нова віра з’являється тоді, коли в ній виникає потреба.

Християнству теж притаманна віра у вічне життя, але головна ідея праведності зводиться до покірності, слухняності, відмови від земних благ, за які нібито людина отримає компенсацію в потойбічному світі. Князівсько-боярській верхівці це імпонувало, але філософій непротивлення злу і любові до ворогів не могла прижитися на українському грунті навіть за тисячу років.

«Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто вас переслідує...»1 – прийняття таких принципів моралі не робить честі жодномународові, який має почуття власної гідності. Відомим фактом є те, що держави, які першими прийняли християнство, ніколи не керувалися принципами християнської моралі. Римська імперія з віри рабів зробила світову релігію, щоб посилити своє панування над іншими народами – стати світовою імперією, знищивши античну культуру, язичницькі святині, безцінне надбання національних вірувань заради наднаціональних ідей. Процес анабіозу (тимчасового завмирання в несприятливих умовах) українського язичництва вже скінчився, як і в інших слов’ян. Процес повернення народів до своїх етнічних вір слід розглядати як закономірне явище на новому витку спіралі – це процес екологізації суспільства, повернення до симбіозу людини і природи, який не можливий при синкретичному світогляді. Відродження етнічних вір почалося і не визнавати цього було б помилкою. Громади язичників існують в Україні, Росії, країнах Балтики, Америки та ін. Маючи багато спільного, кожна етнічна віра залишається унікальною і неповторною, бо вона позначена національним світоглядом і обрядовістю.

Дійсно, нова віра з’являється тоді, коли в ній виникає потреба. Сьогодні нове – це добре забуте старе. Не дивно, що нині ми все частіше перечитуємо, переосмислюємо нашу історію, звертаємось до пам’яток нашого минулого, щоб збагнути, що ми втратили і ним збагатилися за останнє тисячоліття. Ми з подивом відкриваємо для себе глибинні традиції наших предків, їхню природжену мудрість, гармонію єднання з космосом, яку ми майже втратили.

Тож, чи не час повергатися до рідних святинь?

І. ВІРУВАННЯ, МІФОЛОГІЯ,

ДЕМОНОЛОГІЯ УКРАЇНЦІВ

Народ кладе на своїх богів печать своєї національності.

Іван Нечуй-Левицький

В перекладі з грецької «міф» – слово переказ – означає сказання