Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

Її зображують як птицю з людською головою. Така іконографія Богині близька до слов’янських Матері Слави, та птахів Гамаюн, Сирин, Алконост. На півночі Англії вона мала ім’я Брігантія (вершина, королева) – Богиня добробуту, мудрості, цілительства, покровителька війни і води. Її свято 1 лютого, коли “вівці котяться” і починають давати молоко. Цю Богиню ще ототожнюють з Афіною (Мінервою), відомою і шанованою в Галлії покровителькою ремесел. Період її вшанування збігається з нашими святами Стрітення (пор.: Богиня Доля, Стреча).

Цікавий кельтський Бог Огма має міфологічні паралелі з нашим Велесом. Він – Бог красномовства, поезії, музики, наділений величезною фізичною силою. Саме він створив “огічне письмо” – нині збережене на 400 кам’яних пам’ятках в Ірландії і на півдні Уельсу (датується ІІІ – ІХ ст.). Огма проводжає душі в потойбічний світ. Він же володар чарівного меча, здатного оповідати про подвиги тих, кому він належав.

Цернун – Бог достатку, пов’язаний з нижньою частиною стовбура Світового Древа і його корінням. Він уособлює сили природи, повелитель диких лісних звірів. Зображається бородатим чоловіком з оленячими рогами і змією в руках. Можлива паралель зі слов’янським Чорнобогом.

Дагда – кельтський Бог, покровитель врожаю, подібний до нашого Дажбога.

Нижню сферу кельтського пантеону представляють Боги потойбічного світу (Аннону). Аравн – правитель потойбічного царства, він має своїх псів, які ловлять душі людей. Белі – Бог смерті.

Археологи мають цілий ряд фактів, що засвідчують наявність у галлів Трицефала – Бога з трьома головами або обличчями (пор. слов’янський Триглав, або три сфери на чотириликій статуї Світовида). Кельти шанували число три, надаючи йому магічного значення. Як пише Н. С. Широкова, спираючись на П. Дюваля: “В цій множинності кельти віддавали перевагу числу три. Вони мали звичку ділити переважно на три всю, або частину фігури божества, щоб показати яскравіше його могутність. В той же час потроєння є знаком не тільки інтенсивності, але і тотальності, що вміщує початок, розвиток і кінець всякої речі” [538. 65–66].

За уявленнями кельтів, безсмертя і метемпсихоз (переселення душ) мали дві суміжні форми, відмінні одна від одної. Безсмертя було нормальною і всезагальною долею людської душі, а здатністю до метемпсихозу (реінкарнації) були наділені лише деякі виняткові особистості, які мали особливе призначення, або міфічні персонажі. Так, в ірландському епосі описаний похорон кельтських воїнів, яких ховали в повному військовому обладунку, обличчям повернутим в бік ворога, ніби-то вони намагалися продовжити поєдинок в Іншому Світі. Ці тексти повністю збігаються з археологічними матеріалами епохи Латен [241. 64].

В часи розквіту друїдизму найвищого рівня досягали література, історія, теологія, філософія, природничі науки, математика, географія, астрономія. Сроки навчання друїдами юнаків, вихідців із багатих сімей, досягали 20 років – що можна порівняти з сучасними: середньою освітою плюс вища, плюс аспірантура – тобто дорівнювали часові досягнення наукового ступеня. Така освіта дорого коштувала, тому була перевагою вищих станів суспільства. Помпоній Мела писав про навчання друїдів на початку І ст. н. ч.: “Вони стверджують, що їм відомі розмір і форма Землі і Світу, рух неба і зірок, бажання Богів. Вони навчають багатьох речей найблагородніших юнаків свого народу, таємно, протягом двадцяти років, перебуваючи в печерах або в лісовій самотності” [241. 97].

Найбільш дослідженою в друїдизмі, вірогідно, є магія рослин і магічне цілительство. Описи ритуалів з омелою, що вважалася священною рослиною, є у Д. Фрезера, однак він перераховуючи вірування в магічні і лікувальні якості омели, називає їх забобонами, оскільки ніби-то сучасні медики встановили, що ніяких цілющих властивостей вона не має [492. 688–697]. Не погоджується з ним французька дослідниця Франсуаза Леру, яка вивчала традицію з іншої точки зору. Вона з сумом відзначає, що ми ніколи вже не довідаємось, для чого і як друїд умів “проходити крізь дерево”, і як відділити магію, що була складовою релігії, від того, що сьогодні називають забобоном. Вона досліджує магічні властивості рослин, описує цілющі рослини друїдів, вплив їх на сон, а також “війну рослин” та ін. [241. 136].

Християнізація знищила безліч цінних знань друїдів не тільки астрономічних, медичних, теологічних, але й практичної народно-побутової обрядовості в усіх колишніх землях кельтів, від Франції до Ірландії. Особливо люто викорінювалися жертовні обряди причастя. Найбільшим руйнівником давнього язичництва вважають “святого Патрика”. Як повідомляють численні християнські літописці: “Він не дозволяв їм (друїдам) здійснювати ніяких приношень, які служили Дияволу”, “Він з твердим серцем бився з друїдами, він сокрушив гордих, отримавши допомогу світлих небес, і очистив Ірландію”[241. 105]. Але, як вважають сучасні рідновіри, друїди не зникли так просто, як це змальовують заради красномовства християнські монахи. Про ритуали професійних друїдів є писемні свідчення в кінці Х ст.

Сучасний язичницький рух Франції бере свої витоки від кельтських і галльських друїдів, на честь яких і названа “Група галльських друїдів” (Groupe druidiqe desgaules), очолювана Жаном-Ліонелем Манкуа (Jean Lionil Manquat), язичницьке ім’я – Друїд Беленертос, у 1987 р. в м. Бургвілені.

Французькі язичники ведуть літочислення за давнім кельтським календарем, за яким нині 4377 рік, відзначають свята своїх предків (Свято Весни, Осені, Вогню), вивчають і відтворюють їхні обряди і культи, мають ініціальні (посвячені) кельтські імена: Druide Belenеrtos, Vate Ambigatos, Druidesse Rosmerta, Dana, Gustuatre Vrendenios та ін.

Сучасні друїди вважають, що “внаслідок знищення корінної релігії народу, його мови, культури його предків і заміни її “релігією заходу, мовою з Парижу”, народ впадає в безкультур’я, в аморальність. Щоб уникнути повної катастрофи, єдиноправильним кроком має бути повернення гармонії з усім своїм глибинним буттям: кельтською культурою, мовою, релігією. Знову віднайшовши віру предків, кельт відроджується” [18. 2. 84–85].

Стосунки з державою у кельтів досі не склалися. Цьому є ряд причин, про які повідомляє журнал кельтських друїдів “Месадж” (Message): “Чи можна застосувати у Франції литовську модель, де уряд всіляко заохочує язичницький націоналізм на противагу російському і польському впливам? Дуже спокусливо, але реальність зовсім інша. Історія Франції інша, і уряд Франції відверто не симпатизує цій ідеї, в кращому випадку, він про язичництво має досить слабке уявлення, в гіршому – розглядає його як одну із заборонених сект. Не слід також розраховувати й на підтримку держави: армія є бастіоном християнства, школа далека від того, щоб нам відкрити свої двері під виглядом світського навчання. Французьке селянство не знайоме з язичництвом, у його свідомості воно асоціюється з гадалками і чаклунами. Селяни продовжують чіплятися за руїни вмираючого християнства. Зближення з екологічними організаціями також утопія, оскільки екологічний рух в руках соціалістів і троцькістів і переслідує чисто класові та політичні цілі. Висновок – треба розраховувати лише на власні сили, а не на провидіння ззовні” (переклад з французької) [569. 37. 5].

Але Друїдам не