Автор невідомий - Народні казки - Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зробив Попелюх, як мишка навчила. Вийшли морські красені-коні на поле, а їхня королева Сива Кобила зупинилась біля тієї копи, в яку Попелюх заховався. Заіржала вона срібним голосом і почала овес їсти. І в цю мить Попелюх схопив її.
Стала просити Сива Кобила, а він каже:
— Відпущу тебе, але подаруй мені свою золоту капистру.
— Добре, — відповідає Сива Кобила, — але заховай її так, щоб ніхто не знав і не бачив. А як треба тобі буде моєї допомоги, подзвони тричі нею, і я прибіжу. Тепер можеш лягати спати — більше копи ніхто не розбиватиме.
Заіржала Сива Кобила, і коні зникли. А Попелюх заховав капистру в пазуху і ліг спати.
Чекають вдома Попелюха, вже й журиться мати, що довго нема його, а батько до неї:
— Та, певно, снопи в копи складає. Піду допоможу.
Вийшов батько на поле і бачить — всі копи стоять, а сина не видко. Почав попід копи заглядати — аж Попелюх спить.
Будить його батько:
— Вставай, бо вже обід скоро. — І питає: — А що маєш за пазухою?
— Та це мої іграшки, — відповідає Попелюх.
Пішли додому. Син, щоб ніхто не бачив, виліз на горище і золоту капистру заховав у розбитий горщик, а сам знову попелом грається. А недалеко від їхнього села був царський замок, де жив цар, що мав гарну-прегарну доньку. Було в дівчини сватів — лічити не перелічити. Надумав цар віддати її заміж. Дівчина й каже:
— Хай буде по-твоєму, але спочатку збери склярів з усього царства і накажи, аби вони побудували скляну гору, а на тій горі, щоб був майданчик із двома кріслами кришталевими. Там я буду чекати на свого нареченого. Той стане моїм мужем, хто на коні до мене виїде.
Розіслав цар посланців, зібралися склярі та й сім днів і сім ночей будували гору. На восьмий день князь знову розіслав слуг, аби оповістили по всіх містах і селах, що в його дочки заручини. Хто хоче стати спадкоємцем його царства, то нехай приїжджає в такий-то день на коні. Хто виїде до царівни на скляну гору, той мужем царівни й стане.
Збираються й Попелюхові брати подивитися на скляну гору. Їде з ними й батько.
— Поїду і я з вами, — проситься Попелюх.
— Куди тебе без штанів брати? — відповідають брати. — Лише ганьби нам наробиш.
Вранці старші брати одяглися по-святковому і вирушили в дорогу. Попелюх грався в попелі, а мати пряла. Пряла, поки не надокучило їй, а тоді побігла з куделею до сусідів. Синові наказала:
— Гляди, не виходь із дому, аби тебе собака не покусав.
Та лише мати вийшла — Попелюх на горище. Дістав з горщика золоту капистру, вийшов на вулицю, тричі подзвонив, — і вмить з'явилася Сива Кобила.
— Чим можу послужити? — питає вона.
Попелюх і каже:
— Цар збудував скляну гору, а на самому вершечку тієї гори сидить його дочка. Хто туди конем доїде, той одружиться з нею.
Каже Сива Кобила:
— Якщо треба, можна й вилетіти, не тільки виїхати. Подивися мені в праве вухо і скажи, що там бачиш?
— Бачу простір великий.
— То скач туди.
У праве скочив — з лівого вискочив. Став він гарним-прегарним воїном — при зброї, в розкішному вбранні.
Сів Попелюх на Сиву Кобилу й поскакав.
Їдуть вони, їдуть і наздоганяють батька з братами. Сягнув у кишеню Попелюх, витяг повну жменю золотих дукатів і дав батькові. Брати й собі руки простягли, а він вихопив з-за халяви нагайку та й одному по спині, далі й другому.
Приїжджає він, а там уже сини панів, генералів та маршалів — хто без руки, хто без ноги, а хто й без голови. Глянув Попелюх на скляну гору: царівна сидить, ясніша ясного сонця.
Попелюх дочекався, поки батько із синами доїдуть, а тоді під'їхав під скляну гору, вдарив шпорами, Сива Кобила рушила скляною горою і зупинилася на самому майдані.
Скочив воїн з коня, подав руку молодій царівні, а вона запрошує сісти. Тоді перерізала навпіл свою хустину й одну половину віддала Попелюхові, другу залишила собі.
Попрощався з царівною Попелюх, сів на Сиву Кобилу, з'їхав з гори.
Побачив таке цар і каже:
— Добра громада, це не все. Може, між вами є ще такі сміливці, тож завтра зранку кожний зможе позмагатися.
Вчув те Попелюх і рушив додому. Скочив у ліве вухо Сивій Кобилі, а з правого вискочив, відпустив Сиву Кобилу, заховав золоту капистру, а сам знову в попелі грається.
Вернулася мати від сусідів, а скоро й батько та брати приїхали. Розповідають:
— Бачили ми, як пани розбивалися на тій стіні скляній, бо гора та дуже височезна. Почнуть лізти туди і падають; голови, ноги, руки ламають. Лише один, напевне, з іншого царства, виїхав конем на самий вершечок.
— Ви бачили, а ще краще я бачив, — вмішується Попелюх у розмову.
— Та що ти, Попелюху, бачив? — сміються брати.
— Бачив, як вона йому півхустки віддала, а коли ви ще були в дорозі, бачив, як вершник дав батькові жменю грошей, а вас нагайкою похрестив.
— А де ти був? — дивуються всі.
— Я виліз на явора і звідти дивився.
— Біда, — каже батько, — ще колись вилізе і в'язи собі скрутить. Ідіть, хлопці, та й зріжте явора.
Поки зрізали — настав і вечір. Повечеряли, лягають спати, а батько ще нагадує:
— Не забудь, стара, нас розбудити зранку, бо підемо ще дивитися, хто засватає царівну.
Рано-вранці встали, поснідали, і поїхав батько зі старшими синами. Мати знову до сусідів. А Попелюх тоді виліз із-за печі, зняв капистру, подзвонив на порозі тричі, загула земля, і з'явилася Сива Кобила. Скочив у праве вухо, а з лівого вискочив і став таким молодцем, як учора.
Наздоганяє в дорозі рідних. Сипнув батькові грошей у кишеню, а братів — нагайкою по спині, і поскакав далі.
Приїхав під гору, почекав, поки всі не спробували свого щастя, а тоді виїжджає на скляну гору. Запросила царівна сісти, зняла з руки золотого персня, переламала надвоє, півперсня в свою половину хустки загорнула, а другу половину Попелюхові віддала і теж сказала так зробити.
Попрощалися, сів Попелюх на Сиву Кобилу, з'їхав униз, а цар:
— Хто хоче, ще завтра може спробувати свого щастя!
Вислухав те Попелюх і — додому. Скочив у ліве вухо Сивої Кобили, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.