Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

своєю смертію умирати.

Дала дівчинонька козакові кохан-зілля спити,

Щоб йому, молодому, на світі не жити.

[Помер козак], помер козак, тиха його мова,

Козака несуть, коня ведуть і ясную зброю.

Викопали козакові глибокую яму,

Викопали козакові високу могилу,

Посадили [козакові] червону калину,

Щоб зозулі прилітали і рано ковали.

Помер козак через тую дівчину,

Щоб всі люди знали.

ЇДЕ КОЗАК МОЛОДЕНЬКИЙ

   Їде козак молоденький

   Та на конику б’ється;

   Його мила прекрасная

   Все над ним сміється:

   — Оце тобі, милесенький,

   Твоя мила прекрасная,

   Що учора ішов здоров,

   А тепер — смерть безщасная.

ДАЛА МАТИ ДОЧКУ В ЧУЖУ СТОРОНОЧКУ

Дала мати дочку в чужу стороночку,

Заболіло у неї у животочку.

І заказала мати своєму дитяти

А три года в гості не бувати.

Ждала дочка літо, ждала дочка і друге,

А на третє літо стала скучати.

— Пороблю ж я крильця з щирого серця

Та полечу до й отця, до неньці.

Ой сяду я, паду в вишневому саду,

На вишеньці, на черешеньці,

Та буду кувати, буду й промовляти,

Чи не вийде отець або мати?

Ой вийшла мати з рубленої хати,

Зозуленьки з хати зганяти.

— Ой шуги в луги, сивая зозуля,

Із вишеньки та й із черешеньки.

Не ти сад садила, не ти й поливала,

Не для тебе ягідки вродили.

— Ой я сад садила, ой я й поливала,

Се для мене ягідки вродили.

— Ой коли б я знала, що ти моя дочка,

То дала б я тобі жемчугу жменю,

Ще й роззлотний і кубочок меду.

Ягідки б дзьобати, медком би запивати,

Солоденьким медком запивати.

ОЙ ДАВНО, ДАВНО Я У БАТЬКА БУЛА

Ой давно, давно я у батька була,

Стежка, дорожка тереном заросла,

Тереном заросла, ще й шипшиною,

Ой як була я у батенька ще й дівчиною.

А я як схочу, терен потопчу,

Ой та до свого батенька в гості полечу.

Ой сяду-упаду в батенька в саду,

Ой у батенька в саду, на винограду.

Ой що мій батенько по двору ходить,

Ой вороного коня за поводи водить.

А найстарший брат коня сідлає,

Ой середущий брат дрова рубає,

А найменший брат лук заряжає,

Ой на тую зозулю та поглядає.

Виходить з хати старая жена,

Ой старая жена — матуся моя:

— Ой не стріляй, сине, в тої зозулі,

Ой як тої зозулі на садовині,

Ой то так нашій сестрі на чужині.

ОЙ ІЗ-ЗА ГОРИ БУЙНИЙ ВІТЕР ВІЄ, ВСЕ ПОВІВАЄ

Ой із-за гори буйний вітер віє, все повіває,

Потеряла я своє здоров’я, уже й літа минають.

Ой запряжу пару коней, пару воронії,

Та поїду доганяти літа молодії.

Дожену я літа молодії у калиновом мості:

— Завернітесь, літа молодії, ви до мене в гості.

— Не вернемось, не вернемось, не знаєм, до кого,

Що не вміли шановати здоров’ячка свого.

Ой піду я й у вишнев сад та вирву я квітку,

Та вирву я рожевую квітку та й пущу на воду:

— Пливи, пливи, моя рожевая квітка, а до мого роду.

Пливи, пливи ти, рожевая квітка, де у полі криниця,

Ой там стоїть два братика, а третяя сестриця.

— Ой десь ти, наша сестра, сім неділь лежала,

Що уже твоя рожевая квітка на воді зав’яла.

— Не лежала, мій братику, ні дня, ні години,

Ізсушила та ізв’ялила чужая україна,

Та й ще к тому, братику, доля нещаслива,

Ще к тому, мій братику, все чужая робота,

Та й ще к тому, мій братику, на серці скорбота,

Та ще к тому, мій братику, все думки та гадки,

Та ще к тому, мій братику, мої недостатки.

ЯК ПОЇХАВ КОРОЛЕВИЧ НА ПРОГУЛЯННЄ

Як поїхав королевич на прогуляннє,

Та покинув Галюточку на горюваннє.

Прив’язав коня до явора, сам ліг спочивать.

Ой приснився, привидівся чудний, дивний сон:

Під правою та рученькою місяць ізійшов,

Із-під лівої, з-під білої рученьки вилинув сокол.

Як поїхав королевич до бабусеньки:

— Бабусенько, голубонько, відгадай сей сон:

Із-під правої та рученьки місяць ізійшов,

Із-під лівої, із-під білої вилинув сокол.

— Ой поїжджай, королевич, до свого двора,

Та вже ж твоя Галюточка сина родила,

Понаймала мамок, няньок, сама полягла.

Як поїхав королевич до свого двора,

Ой як вийшла против його щонайстарша свість:

— Здоров, здоров, чужий зять, тепер ти не наш,

Та вже ж твоя Галюточка сина родила,

Понаймала мамок, няньок, сама полягла.

Як увійшов королевич в нову світлицю —

Лежить його Галюточка на всю скамницю.

ОЙ ПОЇХАВ ОЛЕКСАША ІЗ ДОМУ В ДОРОГУ

Ой поїхав Олексаша із дому в дорогу

Та покинув дома жену нездорову.

Та поїхав Олексаша в зелені поля,

Ой оглянеться назад, а за ним слуги біжать:

— Ой вернися, Олексаша, вернися додому,

То уже твоя жена Богу душу оддала.

Не доїхав Олексаша до нового двора, —

Ой думає ж Олексаша, що дрова рубають,

Аж то його жені труну доробляють.

Ой не дійшов Олексаша до нової світлиці, —

Ой думає Олексаша, що зозулі кують,

Що зозулі кують, солов’ї щебечуть,

Аж то малі, малі діточки по матері плачуть.

— Ой цитьте, діточки, цитьте, малії,

Коли б вернулися літа молодії.

Та поїду, діточки, у два городочка,

Та куплю вам діточки, а два теремочка.

Один теремочок — червоне намисто,

Другий теремочок — матір молодую.

— Нехай же той, таточко, терем загориться,

Червоне намисто докупи золлється,

Нехай же та мачуха