Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

версії з порожньою плоттю та кістками, які залишилися. Його чоботи не стандартні, потерті вздовж пальців, але за ними дуже доглянуто, і все, що вона може думати, це те, що він більше не матиме шансу відполірувати ці потертості.

Вона на секунду заплющує очі, готова до того, що вони збираються зробити. Потім вона переходить до іншого столу.

З допомогою Ітана вони розташовують мішок та розкривають отвір якомога ширше. Пломба являє собою просту смужку активації. Після того, як обидві сторони отвору будуть притиснуті один до одного, їй залишається лише зняти смужку, яка має активувати герметик, теоретично достатньо міцний, щоб запобігти витоку навіть на мікроклітинному рівні.

«Беріть його за ноги. Я візьму з іншого боку», — каже Ітан. У всякому разі, він звучить холодніше, професійніше, ніж будь-коли. Вона впевнена, що це його захисна реакція, коли він насправді відчуває щось більше.

Вона підходить до потертих чобіт Берча, кінчиком пальця обводить подряпини. Вона не любила Берча. Їй дуже не сподобалося, що він їй погрожував. Але такого ніхто не заслуговує.

Ітан крокує до голови Берча. Хекнувши, він просовує руки Берчу під пахви і піднімає.

Берч обвисає вертикально, як зомбі-версія. Його ліве око все ще відкрите, він дивиться на неї, райдужка вже помутніла й посіріла. Праве заплющене, завдяки парі ножиць для перев’язки, що притискають повіку до ока під нею. З-під повік викочується кривава рідина. І…

“Почекайте!” каже Офелія.

“Що?” — запитує Ітан, його голос напружений, емоційно і фізично.

«Це… Я теж це пропустила?» Вона залишає ноги Берча, щоб вказати на густу чорну рідину, яка, наче чорнило, повільно сочиться з обох ніздрів трупа. Це кричить про неправильність на внутрішньому рівні, піднімаючи колючки на її шкірі під костюмом.

Але вона повинна запитати, тому що якщо вона не бачила ножиць, цілком можливо, що вона пропустила це.

Ітан нахиляє Берча. Верхня частина тіла повертається на стіл, а потім відхиляється вбік, щоб можна було подивитися. Офелія одразу розуміє, про що вона говорить; поштовх несподіванки пробігає по всьому його тілу.

“Що це?” — запитує Ітан, відступаючи від столу. Спокій у його голосі, як залізна сталь, зважений, непорушний.

“Не знаю.” Кров, висихаючи, може мати чорнуватий відтінок, залежно від умов, але це явно не суха кров. І вона майже впевнена, що це не кров.

— Ні, — нарешті каже він. «Цього вранці не було».

«Це також виходить із вух». Ще трохи чорного мулу вислизає з лівого вуха Берча, імовірно, також і з правого, викривляючись у рельєфі зовнішнього вуха.

Офелія відчуває, як щось підкрадається до її власного вуха, і вона інстинктивно тягнеться, щоб торкнутися свого вуха, щоб переконатися, що це лише її уява, але натомість знаходить свій шолом.

— Гаразд, — каже Ітан. «Це нічого не змінює».

Офелія хоче заперечити це, оскільки невідома чорна речовина, що витікає з головних отворів, кваліфікується як велика зміна в її інструкції, але він має рацію. Їм ще потрібно витягнути звідси Берча, чим швидше, тим краще.

Ітан повертається до столу, знову стає біля голови Берча, і Офелії спадає на думку запізніла думка.

«Почекай», — каже вона, шукаючи по підлозі. Вона знаходить у аптечці вцілілий флакон для зразків з цілою пломбою, а потім нишпорить, доки не знаходить запакований тампон.

«Я підозрюю, що пізніше у нас цього буде більш ніж достатньо», — каже Ітан.

Офелія робить паузу, тримаючи тампон у руці в рукавичці. «Я бачу справжнє почуття гумору, командире?» питає вона. «Можливо, ти хворієш сильніше, ніж ми думали».

«Продовжуйте, докторе».

Стежачи, щоб нічого не потрапило на її костюм, Офелія зразок зразок з носа Берча та швидко переносить його у флакон, зскрібаючи з тампона якомога більше, перш ніж повторно закрити флакон. В ідеальній ситуації вони, ймовірно, повинні взяти окремий зразок чорного, що викочується з його вух, але тут вона далеко не ідеальна.

Вона засовує використаний тампон у кут мішка для тіла, де він буде запечатаний з Берчем.

«Там». Офелія ставить запечатаний флакон на свій стіл, який усе ще стоїть під незвичайним кутом до всього в кімнаті після хаосу, який викликав Берч, і якусь мить тримає руку над флаконом, стежачи за тим, щоб він не покотився. Що вони можуть з цим зробити, вона не має уявлення, але принаймні це у них буде.

«Чи можемо ми зробити це зараз?» Колючий тон Ітана має проникнути їй під шкіру, але тепер, коли вона знає, що він використовує його, щоб приховати сильні емоції, їй легше.

З крякаючими зусиллями вони піднімають, а потім перекладають Берча на накритий мішком стіл. Ще більше чорного мулу викочується, ніби їхні рухи виштовхують його з нього. Або ніби мул витікає, володіючи власною метою та розумом. Він капає з його вух, потрапляючи на розширений мішок із сплеском, який вона чує навіть у шоломі. Ковзає по поверхні, наче намагається втекти.

Рухаючись так швидко, як тільки може, вона тягне свій бік мішка вгору та через Берча, а Ітан робить те саме з протилежного боку. Шляхом спроб і помилок вони з’ясовують, що бік без смужки активації потрібно заправити й щільно обернути навколо тіла. Мішки для екстреної допомоги не мають інструкцій, а повинні мати.

Коли це зроблено, Офелія відриває смужку активації та притискає край на місце. Він видає шиплячий звук, і пакет пузириться і тане там, де його торкається смужка. Якась хімічна реакція.

«Добре», — каже вона, задихаючись.

Ітан піднімає антигравітаційні сани, поки вони не наближаються до рівня столу, і вони перекладають Берча на них. Сани не дуже підходять. Вони призначені для ящиків, вантажів, обладнання, упакованих в коробки та штабелів. Тіло Берча занадто довге, надто особистий. Як вони не намагаються, його ноги звисають з краю і бовтаються.

«Він заслуговує на краще», — суворо каже Ітан. «Більше гідності».

«Заслуговує», – погоджується вона.

Ітан здивовано дивиться на Офелію.

«Мені не обов’язково ладнати з ним, щоб зрозуміти, що це поганий кінець». Не кажучи вже про те, що у Берча було багато причин ненавидіти її та більш ніж достатньо жахливого життєвого досвіду, щоб заробити собі кращу смерть, якби все так працювало. На жаль, вони цього не роблять.

Разом Офелія та Ітан витягують сани в коридор, а потім у центральний вузол.

Кейт, Суреш і Ліана вже одягнені й чекають біля головного шлюзу.

Ітан зупиняється, змушуючи Офелію також зупинитися. «Я сказав вам закритися на іншому…»

«Ми тут заради Берча», — каже Суреш, наполегливо уникаючи погляду на Офелію. Здається, його гнів не розвіявся.

Вона відчуває, як Ітан зважує свій вибір, чи достатньо великий ризик, щоб нав’язати їм свій авторитет, чи краще дозволити їм приєднатися.

Як завжди, динаміка команди тут складна з причин, яких вона не розуміє. У неї виникає спокуса