Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тому вона мовчить і тримає руку на ручці саней.
Здається, це правильний крок. Через мить Ітан хитає головою. «Добре», — зітхаючи, каже він, і товсті лінії напруги, що звиваються навколо всіх, трохи слабшають. «Тримайте дистанцію, не чіпайте пакет. Ми ще не знаємо, що це таке».
Офелія відходить, щоб звільнити місце для Суреша, який займає її місце з похмурим виглядом.
П’ятеро з них роблять похмуру процесію до головного шлюзу, а потім виходять у шторм. Вітер одразу їх роздирає, а сани підіймаються і нахиляються під штормом.
На секунду здається, що Берч збирається впасти, перш ніж вони навіть зможуть позбутися притулку.
Офелія кидається вперед на бік саней, а потім присідає, протистоячи бурхливому вітру, щоб натиснути рукою на бік саней. Через сани Кейт робить те саме.
Таким повільним, кульгаючим, нерівним чином вони повзуть вперед у шторм.
«Ми вже досить далеко», — каже Ітан. «Нам потрібно ще знайти дорогу назад». Сніг різко стукає по лицьовій панелі Офелії, збираючись біля печатки на межі її зору.
Суреш починає тягнутися до мішка з Берчем.
— Ні, — різко каже Ітан. Потім він дивиться на Офелію, і на секунду вона уявляє, що бачить битву, що точиться всередині нього, хоча в таку погоду це, ймовірно, її уява, екстраполяція.
Потім він каже: «Доктор?»
«Чому?» Суреш вимагає. «Він був моїм другом, а не…»
«Тому що ми знаємо, що на нас це вже вплинуло», — каже Ітан.
Суреш глузливо пирхає. «Ти навіть не знаєш, що це таке, не кажучи вже про те, як…»
Достатньо. «Чи є у вас висип або будь-які виступи на руці?» — запитує Офелія.
«Ні», — каже Суреш через мить, ніби він хоче сказати «так», щоб довести свою думку. Що б це мало бути, окрім того, щоб бути впертою дупою, вона не має уявлення.
Це нагадує Офелії, що їм потрібно буде провести ретельну перевірку всіх, коли вони повернуться. А потім, після цього, вони, ймовірно, мають зібрати весь відкритий карантин разом, поки не отримають дозвіл на зліт. Господи, було б набагато легше, якби вона знала, що робить.
«Тоді тримайся подалі», — каже Ітан Сурешу. Ітан киває Офелії, і вони займають ті ж позиції, що й раніше, він у голові, а Офелія в ногах. Але шторм робить роботу ще важчою, коли сани гойдаються й хитаються, а вітер рве Берча, коли його піднімають. Це не так м’яке перенесення Берча на землю, а більше схоже на частково контрольоване падіння, яке закінчується чутним стуком.
Суреш видає болючий звук. «На біса», — бурмоче він, відгортаючи ногами сніг.
Офелія пересувається на протилежний бік, відчуваючи себе дуже схожою на похоронного носія, біля якого ніхто не хоче бути поруч, а Ітан нахиляється, щоб встромити загострений кінець імпровізованого прапора в сніг. Яскраво-помаранчева тканина розвівається на вітрі, обертаючись навколо стовпа.
Усі стоять мовчки, доки Кейт не висувається вперед і стає над Берчем. Спочатку Офелія не розуміла чому, а потім помітила, як ворушиться рот Кейт. Вона щось говорить йому на приватному каналі з Берчем, чий шолом і костюм, звичайно, повернулися в хаб. Це останній шанс сказати те, що потрібно сказати.
Коли вони діставатимуть Берча, вони будуть поспішати до посадкового модуля. Кейт має повне право зробити це зараз.
Очі Офелії пекуть від останнього прощання, такого, якого так багато не мають.
Ліана йде за нею і робить те саме, що й Кейт. Офелія дає їй якомога більше усамітнення, не дивлячись, хоча краєм ока вона бачить, як плечі Ліани рухаються вгору-вниз у жесті, який нагадує плач.
Суреш стає на місце, і так само, як Офелія зрозуміла мову тіла Ліани як смуток, його гнів проявляється навіть без його слів.
«Дозвольте повернутися?» — запитує Кейт різким тоном, навіть коли Ітан починає вперед, щоб зайняти свою чергу.
Він на секунду заплющує очі, потім відкриває їх. «Звичайно», — каже він рівним тоном.
Вони йдуть утрьох, тягнучи за собою сани.
Офелію не запросили, але навіть якби запросили, вона б залишилася. Ітан — самотня постать перед тілом Берча. Емпатія тягне до неї. Вона хоче щось сказати, щоб допомогти, але не знає, що.
«Я не зможу нікого захистити, якщо вони не розмовляють зі мною», — каже він. Майже те саме, що він сказав раніше, тільки тепер він звучить більше розчаровано, ніж сердито.
Перша спокуса Офелії полягає в тому, щоб відреагувати оборонно, припускаючи, що його слова спрямовані до неї — адже він на каналі з нею, а не розмовляє з Берчем, як це робили інші, — але потім Офелії спадає на думку, що справа не в тому, що вона донька Кривавого Бледсо. Справа навіть не в Берчі. Або не тільки в ньому. Пошкодження занадто давнє, занадто глибоке, як в Ітана і в реакції інших.
«Ава», — каже вона, з’єднуючи все воєдино.
Він спочатку нічого не каже. Потім, за мить, він каже: «Це було звичайне завдання, вона просто впала та провалилася на Міносі. Штаб-квартира хотіла взяти зразок якогось мінералу, який зареєстрували сканери, але він був під землею, у системі старих тунелів. Надто старих». Він схиляє голову до залишків міста вдалині, даючи зрозуміти, що мав на увазі тисячоліття, а не десятиліття чи навіть століття.
«Але коли ми пішли перевіряти, прохід був заблокований, і все виглядало хитким. Я оглянув завал і відправив нас назад до хабу. За правилами, — каже він з гірким сміхом.
Його сестри загинули під час обвалу Місячної долини; не дивно, що він не хотів штовхатися в ці тунелі.
«Тож зачекайте, якщо це не була ERS, ви хочете мені сказати, що Ава повернулася пізніше сама?» Офелія приголомшена. «Чому?» Немає бонусів, пов’язаних із прийняттям таких ризиків. Фактично, Ітан мав право списати Аву, і її б негайно вилучили з активного списку.
Він відхиляє голову назад, щоб подивитися на шторм. «Нам потрібно повернутися до оселі. Зараз».
«Ітан». Її ноги тремтять від того, що вона тримається на вітрі, але вона не йде, поки не почує решту.
Він хитає головою, і на секунду вона думає, що він міг би просто закінчити все й піти, змусивши її йти за ним. Але потім він каже: «Я припускаю,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Станція з привидами, Барнс С.А.», після закриття браузера.
