Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

що навіть якщо на це не поширюється конфіденційність між лікарем і пацієнтом, у мене повинна бути власна форма впевненості, що це залишиться між нами?»

Офелія скрипить зубами. «Згода». Вона чекає на загрозу, на нагадування про те, хто вона.

Але він лише киває. «Ви знаєте про виклик?»

Вона кліпає, намагаючись зробити розмовний стрибок. «Те, що сталося з Авою, було пов’язане з викликом?» Чутки про підпільне змагання між командами R&E за отримання найцінніших або найрідкісніших предметів циркулюють роками. За словами департаменту внутрішніх справ Монтроуз, це переважно місцева легенда. Щось для команд, чим можна похвалитися за пивом у відпустці та налякати новачків.

“Ні-ні. Це фігня. Або може, колись виклик був реальним, я не знаю. Тепер це лише прикриття для Несунів».

Час від часу в житті настає мить, коли ви відчуваєте, що балансуєте на прірві, до і після, з питанням, на яке ви не впевнені, що справді хочете отримати відповідь.

«Несунів?» — запитує Офелія здавленим голосом.

«Це бастардизація NSR. Новий шовковий шлях. Чорний ринок, на якому зразки або артефакти з заявлених планет продаються конкурентам. Або тому, хто запропонує найвищу ціну. Це не зовсім формалізований процес. Несуни – це ті, хто постачає продукт».

Офелія дивиться на нього. «Як…»

«Просто вирізаєте додатковий зразок для свого «клієнта» і проносите його разом зі своїми особистими речами, принаймні я так чув». Він знизує плечима. «Інші команди можуть продавати на ринку, але не моя команда, ніколи моя команда».

Це звучить як предмет гордості для нього, але Офелія ледве може зосередитися на цьому, тому що вона надто зайнята, уявляючи потенційні наслідки. Особисті речі проходять загальний процес знезараження та карантин, але це не що інше, як суворі протоколи для будь-чого інопланетного, що повертається до їхньої сонячної системи після виконання завдання. «Але ризики…» Вона не може думати без хвилювання. «Той спалах на Новому Родосі, чума, з якою вони не змогли впоратися». Тисячі загиблих на планеті, якою володіла Монтроуз, ціла колонія покинута через вірулентність хвороби, яку вони не могли ідентифікувати.

«Можливо, задіяні роботодавці не повинні купувати на ринку, якщо вони не хочуть, щоб їхні люди продавали на ньому», — категорично каже він. «Або, ось ще одна можливість — вони ставляться до своїх людей, які займаються дослідженнями та збором, як до одноразового сміття. Профспілки, медичне обслуговування, підвищення зарплати за призначення з вищим ризиком… все запропоноване, і все відхилене».

«І як це зробить ситуацію кращою?» Офелія тупотить за ним, мало не впавши на сніг. «Люди далі гинуть!» Господи, від думки про всі втрачені життя у неї паморочиться голова.

«Я не кажу, що мені це подобається», — він кидається захищатися. «Я кажу, що я це розумію. Якщо залишити прогалину, зневірені люди знайдуть спосіб її заповнити. Капіталізм не тільки для багатих».

«Якою ціною?» — вимагає Офелія.

«Витрати не йдуть в одному напрямку. І смерті теж, як ви добре знаєте», — каже він.

Його сестри. Жертви її батька. Усіх їх, так чи інакше, можна зарахувати до жертв жадібності. Місячну долину слід було зміцнити багато років тому, забезпечивши кращою інфраструктурою. Голіаф та інші повинні були бути модернізовані новим обладнанням, новими протоколами безпеки.

Але він має на увазі не це, не цього разу.

«Дочка Ави», — видихає Офелія. Експериментальне лікування, яке не покривається страховкою. Ось що Ліана сказала в той перший день.

«Їй потрібні були гроші. Але я не знав, що це відбувається, поки все не закінчилося. Я б зупинив це», – каже він. «Я б її зупинив. Я досі не знаю, як вона залишила будинок, не повідомивши нас про це».

Огида пронизує Офелію. «Це навряд чи робить вас героєм», – зазначає вона. «Ви знали, що відбувається, і нікому не сказали, навіть коли людина зникла!»

Він сміється похмурим, позбавленим гумору звуком. «Який краєвид з вікна скляного будинку компанії, докторе?»

Офелія робить крок назад, трохи спотикаючись, фізично відштовхуючись від цієї ідеї. «Я… це не те саме. Зовсім ні». Чи не так, Ларк Бледсо?

«Якщо ти так вважаєш», — каже він тим самим рівним тоном, який якимось чином дається криком, на противагу його словам.

Ще до того, як вона може знайти привід для суперечки або вирішити, як з цим сперечатися, він продовжує.

«“Крім того, у звітах цього не буде. Компанії занадто залежать від ринку”. Він хитає головою. “Вони змінять назву, підуть у підпілля. Тим часом, скільки команд R&E втратить роботу через приховування знахідок?»

У цей момент вона бачить, як це відбувається. Прес-релізи від Монтроуз, серйозні заяви про занепокоєння від Піннакле, Generex, Mivida, Li Qi та інших, а також жертовних ягнят нижчого рівня, яких звільнять або ув’язнять, щоб «виправити ситуацію».

Ітан правий. Дисбаланс потужностей зміщений занадто далеко вбік, навіть за наявності чорного ринку. Вихор відчаю — той, який завжди обертався в Офелії, іноді як маленька темна хмара, іноді воронкоподібна хмара безнадійності, що поглинає все на своєму шляху, — оживає, стискаючи її груди й перериваючи подих.

«У будь-якому випадку, це не має значення. Справа в тому, що Кейт, Суреш, усі вони більше мені не довіряють. Я б не дозволив їм піти за Авою, як тільки ми з’ясували, куди вона, ймовірно, поділася». Сором і розчарування забарвлюють його голос.

«Це твоя робота», — вимовила Офелія. «Зробити потворний вибір і захистити його».

«Так, але виконання моєї роботи тоді унеможливлює її зараз, якщо вони мені нічого не кажуть. Я відповідаю за смерть Ави, тому що вона була членом моєї команди, але смерть Берча…» Він глибоко вдихає. «Це моя провина».

«Ти можеш робити правильні речі і все одно опинитися трахнутим», — категорично каже Офелія. Не її найкращий момент, але в цю секунду вона, здається, не може викликати навіть тонкого фасаду оптимізму.

На обличчі Ітана з’являється проблиск усмішки. «Така ваша професійна думка?»

«Я думаю, що це більше схоже на універсальну істину, але, звісно, якщо ви хочете знати, тоді так”. Вона знизує плечима. “Не дуже корисно, але точно».

«Це може бути кориснішим, ніж ви уявляєте», — каже він через мить. “Дякую вам.”

Над ними спалахує блискавка, а за нею — гуркіт грому.

“Ми закінчили. Ходімо». Ітан повертається до будинку, його влада знову на місці.

Вони роблять не більше ніж кілька кроків, перш ніж вона запитує: «Ви… ви впевнені, що всі вони залучені? Корпорації. Новий шовковий шлях».

Ітан з жалем дивиться на неї, і вона ненавидить себе за таке запитання. Але оскільки вона все одно буде ненавидіти себе, їй потрібно знати. Вона завжди боролася зі своєю стороною Брей, але не так сильно, як зі своєю половиною Бледсо. «Принаймні Брей нікого не вбивали» — це не дуже висока похвала, але й не