Рита Адлер - Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер

Глава 29. Весілля продовжується

 Підхопивши за обидві долоні, Рохерт Веллс допоміг мені підвестися. Ліжко вмить здулося, і ми опинилися у таємничому коридорі, де по сірих стінах висіли світильники з крихітними жовтими лампочками, що імітували свічки.

Зробивши дивний жест, чоловік пронизливо свиснув, і поряд з нами з’явилася струнка дівчина з рожевим волоссям та густими синіми віями.

- Знайомся, це Баіра, твоя подружка, - підморгнув мені Рохерт Веллс. – І ми зараз усі разом йдемо до театру, аби розважатися.

- Гм… ну що ж, приємно познайомитися, Настя.

Пройшовши кілька кроків, я раптом побачила колону з мармуру, за нею – оксамитові штори, ніби в оперному театрі; за дверима був зал зі сценою, зробленою з величезного прекрасного кристала, що сяяв фіолетовими відблисками. Під сценою стояли крісла, оббиті чорним оксамитом.

Сівши, я немов втонула у м’якій хмарині.

- Як же мені пощастило, - визираючи зі свого крісла, довірливо зізналася мені Діана, схилившись на поручні, - роздобути тіло і крізь матеріальні очі побачити виставу в театрі величної Ельміри Кра. Знаєш, на це ще потрібно мати удачу.

- А ось і керівник театру Ламін, зі своєю коханкою Лулою, вони теж будуть дивитися зі своїх місць, - пояснив мені мій чоловік, прикривши повіки та чомусь пирснувши зі сміху. Я не зрозуміла, чому він так вчинив. Але потім…

- Подивимося що та як, - пробурмотіла я, кидаючи косі погляди на солодку парочку.

Хтивий Ламін, щойно його дама сіла, так і кинувся до її ніг, задираючи спідниці і ніжно погладжуючи оголені коліна.

- Вистава «Розсип роси на перлинній лілії»! - тим часом вигукнула Лула, відразу падаючи назад, так як її коханець вже припав до її вуст.

  Парочка миттєво злилася в пристрасному і нестримному поцілунку, ми ж з Баірою та чоловіком дивилися на сцену. Раптом світло згасло, і лише бліді крихітні відблиски відображалися на гранях кристала, стікаючи по них примарною росою. Потім заграла чарівна мелодія, і  освітлений єдиним променем прожектора, в зал влетів юнак. На ньому був золотий комбінезон, голову прикрашав капелюх у вигляді квітки лілії.

Впурхнувши на сцену, хлопець завмер, потім підстрибнув і почав витворяти таке, чого я ніколи раніше не бачила. Він вигинався, ставав у ганебні пози, повільно, сантиметр за сантиметром знімаючи з себе одяг. А коли спалахнуло яскраве світло, тієї ж миті, відкинувши геть труси, прекрасний юнак із лілеєю на голові стрімко побіг до нас.

- Ой ... - видихнула я, втиснувшись у крісло.- Це ж натуральний стриптиз…

Але це мені не допомогло. Схопивши за руку, хлопець різко смикнув, кинувши мене собі на груди, мимовільно мої долоні лягли на його вузькі стегна, і я помітила, що його чоловічу гордість прикриває лише смарагдова пелюстка, немов росою, вкрита дрібненькими блискучими камінцями.

- Зніми її з мене, - нахилившись до вуха, прошепотів хлопець. І було в цьому шепоті щось таке чарівне, що в мене віднялися ноги.

– Як я зніму?

- Дуже обережно, ніжно, розтягуючи задоволення…

- Ні, я не буду такого робити, - я заперечно похитала головою.

- Тоді я зроблю це замість тебе! - раптом вигукнула зовсім не примарна Баіра і стрімко зіскочила зі свого крісла. Відкинувши мене вбік, вона пригорнулася до танцівника, а потім тоненькою пещеною долонькою вхопилася за пелюстку та почала її смикати, блискуча роса так і порснула на підлогу, тихенько задзвенівши.

Аж раптом загриміли барабани, і на сцену випурхнули ще кілька хлопців. У фіолетових комбінезонах, вони почали танцювати і співати, ритмічно вдаряючи самі себе та один одного чорними батогами. Вирвавшись із рук Баіри, хлопець із лілеєю на голові приєднався до них. Оточивши його колом, танцюристи закружляли, та так стрімко, що я не вловила миті, коли всі вони зникли, залишивши по собі лише музику та водограй, що струменів у вигляді лілії.

Потім стихла музика, згасло світло…

Освітленою зосталася лише сцена – як і було на початку.

- І оце все? - розчаровано видихнула я, оглядаючись на коханців, що стискали один одного у пристрасних і геть не безневинних обіймах.

- Мабуть, так, - голосно позіхнув Рохерт Веллс.

  Мені теж захотілося спати, я навіть зраділа, що увесь цей гармидер нарешті закінчився, і я зможу подрімати в тиші та спокої.

Ось тільки не тут-то було! Наступної миті світло згасло, зал вибухнув гучними оплесками, в різних місцях спалахнули червоні квіти. Ще й Рохерт Веллс зник, а на нас з Баірою накинулися танцюристи.

Хлопці були оголені, лиш на стегнах мали червоні пов’язки, прикрашені блискітками та довгими китицями.

Не встигла я оговтатися, як опинилася на сцені, лежачи посеред розкішного ліжка у формі розкритої лілії. На кожній пелюстці сиділо по танцюристу, вони дуже ніжно погладжували мої руки та ноги. Поруч, у такій же квітці, в оточенні «шанувальників» лежала Баіра.

Згори долинув чарівний передзвін, і я побачила, як по канату спускається танцюрист із лілеєю на голові. Його пов'язка на стегнах була золотою. Цієї миті ритмічно застукотіли барабани, юнак почав розгойдуватися на своєму канаті туди-сюди, та так хитромудро, що встигав поцілувати то мене, то дівчину-примару, обсипаючи нас блискучим чи то порохом, чи снігом.

  Закінчилася вистава тим, що, надійно вкриті під пуховими заметами, ми з Баірою міцно спали, заколисані чарівною мелодією, ніжними погладжуваннями та поцілунками.

Прокинулася я бадьорою та веселою.

– Тисячу років так не відпочивала! – радісно скрикнула я, потягуючись.

- І я теж, - простогнала дівчина-привид, погладжуючи хлопця в золотій шапці-лілії, що лежав поряд із нею.

– А чому я одна? – я із побоюванням попорпалася у снігу, але нікого там не знайшла.

- Тобі таке не личить. Адже відтепер маєш статус дружини повелителя грошових демонів та спадкового графа.

- І де ж мій законний чоловік?

 

- Я тут, - почулося зовсім поряд.

Раптом непроникна темрява приховала все, я відчула лишень чиюсь міцну руку, яка вела мене у невідомому напрямку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍