Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

- Здрастуйте, пане Дмитре. Пробачте за пізній дзвінок.

- Хто це? - розгублено спитав Мовчан, голос видавався йому знайомим, але номер невідомий.

- Це Катерина Левицька. Вибачте, що турбую... - голос дівчини затремтів. - Сталася... ситуація... 

- Що трапилося? - голос працівника служби безпеки став холодним. - Ви в безпеці?

- Вже так, - але всупереч словам та здоровому глузду по щоках знову полилися сльози. Що більше її питали про безпеку, то менше вона себе почувала в безпеці.

- Де ви?

- Вдома.

- Я зараз буду. Який номер квартири?

- Сто тридцять третій.

Катя вже збиралася відкласти слухавку, але Дмитро не перервав дзвінок.

- Коли це сталося?

- Кілька хвилин тому.

- Є ушкодження?

- Ні. Він... Я втекла.

- Він також у квартирі? - після невеликої паузи запитав чоловік.

- Ні. Біля під'їзду.

- Грабіжник?

- Ні. Він студент.

- Знайомий?...

Дмитро ставив короткі запитання, щоб не збити дихання під час бігу, але й дівчину не вдавалося викликати на розвернуту відповідь. Кожну подробицю доводилося витягувати як кліщами. Втім, судячи з голосу, вона принаймні перестала плакати. І все ж таки дала змогу дізнатися чимало подробиць до того моменту, як він пригальмував біля під'їзду білявки.

Мовчан роззирнувся на всі боки. Вулиця була порожня та тиха. Схоже переслідувач вже пішов.

- Катю, - промовив у слухавку, - зараз я дзвонитиму в домофон. Відчиніть, будь ласка, двері.

- Добре, - пролунало з динаміку.

За кілька хвилин він вже стояв навпроти зацькованої дівчини.

Розмова з Дмитром не дала Катерині повністю зануритися в істерику, тому до його приходу дівчині майже вдалося опанувати себе. Тепер вона могла спокійно за чашкою чаю розповісти всі обставини події та спитати, що їй робити далі.

- Нажаль, я не бачу в цій ситуації серйозних підстав для заяви. Якби ви звернулися минулого разу, коли на руці залишилися синці. Вони ж були?

Катя кивнула нервово потерши руку. Минулого разу вона недооцінила сил худорлявого хлопця і "нагородою" їй були сліди пальців, які сходили більше тижня. Тому цього разу вона так рішуче була налаштована не підпускати Марка близько.

- Вирішення проблеми: не ходити без супроводу, особливо в темну пору дня. За можливості записати відео або хоча б аудіо. І якщо погроза звернутися до "органів" не подіє, написати заяву.

- Дякую, пане Дмитро, - усміхнулася Катерино.

- Та годі вже із цим паном, - ніяково посміхнувся молодик. - Звіть мене Дмитром.

- Дякую, Дмитре, - в голосі дівчини забриніло тепло, вона сором'язливо опустила очі. - Завдяки тобі мені вже набагато краще. Не знаю, що було б, якби була змушена залишитися сама.

Мовчан відчув, як до обличчя прилила кров. А ще до іншого місця, але про те він навіть собі не зізнавався. Скористатися зі слабкості дівчини совість не дозволить.

- Та нічого в тому такого, - якось надто голосно відповів він, але Катерина, схоже не звернула на те уваги. Її турбувало інше.

Виходити з роботи раніше поки не завершиться робота з Мариною Олександрівною не вийде. Тож залишається два варіанти: або ночувати на роботі, або...