Дана Лонг - Втекти від долі, Дана Лонг

– Хто б міг подумати, що ця божевільна дівка здатна на такі злодіяння. Але ж була вхожа в сім'ю. Подругою для Марти прикидалася стільки років, – Аделіна Григорівна стурбовано хитає головою.

– Тітонько не варто хвилюватися. Тепер Реґіна вже нікому не зможе нашкодити. Принаймні найближчі вісімнадцять років.

– Ох, по дурості своїй загубити всю молодість. Ну, нехай тепер посидить і подумає, як жити далі.

– Гаразд, дякую за чай, але нам уже час, – Влад встає з дивана і простягає мені руку.

– А що ж ви так рано їдете? Може, залишитеся на вечерю? Лано, як ти на це дивишся? – вона запитливо дивиться на мене.

Я не знаю, як вчинити. Чи варто погоджуватися, або краще тактовно відмовитися.

На щастя мені на допомогу приходить Влад.

– Дякую за чай і запрошення повечеряти, але нам уже час їхати додому. Якось іншим разом ми обов'язково залишимося на вечерю.

– Гаразд, як скажеш.

Ми прощаємося з тіткою Влада і прямуємо до машини.

– Ти хіба не хотів залишитися на вечерю?

– Не сьогодні. Зараз у мене є інше бажання, і якщо не здійсню його незабаром, то просто вибухну, – він переводить погляд на мої губи, викликавши трепет у всьому тілі.

***

Я прокидаюся рано вранці, але Влад ще спить. Я швидко вмиваюся й одягаюся, паралельно викликавши таксі через додаток у телефоні. Намагаюся не шуміти, щоб не розбудити Влада. Спускаюся вниз і, одягнувши куртку та чоботи, вискакую на морозне повітря.

У лабораторію приїжджаю якраз до відкриття, черги на подив немає. Оскільки це приватна лабораторія, то результат обіцяють надіслати на пошту вже в другій половині дня.

Поки в мене беруть кров на аналізи, я ледь не втрачаю свідомість, бо з самого дитинства не переношу вигляд крові.

Впоравшись досить швидко, я їду на роботу. Дорогою мені телефонує Влад.

– Добрий ранок, а ти куди поділася? Я прокинувся, а тебе поруч вже немає, – у слухавці лунає стурбований голос Влада.

– Потрібно було раніше приїхати на роботу, відредагувати важливі документи до ранкової наради, – не люблю брехати, але це вимушена брехня.

– Вибач, сьогодні не зможу забрати тебе після роботи, – мені здалося, що він якийсь задумливий по телефону.

– Нічого страшного, доберуся сама.

– Тоді до вечора, кохана.

***

У другій половині дня, як і обіцяли в лабораторії, мені на пошту приходять результати аналізів. Тремтячою рукою я наводжу мишкою на лист і відкриваю його. На екрані відображається бланк із моїми даними та якимись цифрами. Я уважно вивчаю документ. Результат вказує на те, що я справді вагітна. Судячи з таблиці приблизно 3-4 тижні.

Я нервово видихаю і притискаю долоню до живота. Зараз я стою на порозі нового етапу у своєму житті. Я не планувала вагітність найближчим часом, але шалено хочу цю дитину. Нашого з Владом малюка. Тільки хвилююся, як Даня поставиться до цього, тільки б не ревнував.

Допрацювавши спокійно день, я викликаю таксі і їду додому. Токсикоз дає про себе знати, тому я не хочу трястися в автобусі.

Зайшовши в будинок, я насторожуюся. У будинку всюди приглушене світло, і тільки тріск дров у каміні порушує цю дзвінку тишу. Я знімаю верхній одяг і прямую в бік кухні. Влад і Даня щось готують біля плити і тихо перешіптуються.

– А що ви тут робите? – від несподіванки вони обидва різко обертаються в мій бік.

– Вечерю готуємо, – відповідають майже одночасно.

– Пахне дуже смачно, – я втягую носом запахи їжі, і в мене прокидається звірячий апетит.

– Тоді йди мий руки і проходь у їдальню, – каже Влад і повертається назад до плити.

Піднявшись нагору, я ретельно вимиваю руки, переодягаюся в гарну домашню сукню трохи вище за коліна з рукавами-ліхтариками і спускаюся до їдальні.

Я завмираю на місці від несподіванки. Всюди розставлені квіти у вазах, стіл приголомшливо засервований, на ньому стоять запалені свічки, гарний посуд, різноманітні страви, які мають дуже апетитний вигляд.

– У нас якесь свято? – насторожено цікавлюся.

– Сідай, – Влад відсуває стілець і пропонує мені присісти, а потім посідає місце поруч зі мною і розливає по келихах моє улюблене вино.

«Мені не можна пити, але як сказати про це Владу. Мабуть сама зараз доведеться розповісти про мою маленьку таємницю».

Він бере келих і дивиться мені в очі.

– Лано, хоч ми з тобою знайомі не так давно, але за цей час ти стала для нас із Данею по-справжньому близькою людиною, і я хочу, щоб ми завжди були разом. Ми обидва цього хочемо, – Влад кидає погляд у бік Дані.

Раптово він ставить келих на стіл і запускає руку в кишеню штанів.

Моє серце починає битися як божевільне, коли я бачу оксамитову коробочку в руці у Влада. Він встає з-за столу і опускається переді мною на одне коліно, простягнувши відкриту коробочку, в якій знаходиться приголомшливої краси каблучка з жовтого золота з круглим діамантом посередині.