Оксана Мрійченко - Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко

— Я зайнята обробкою фото, — промовила дівчина. — Може ти передаси браслет через водія готелю? Нехай привезе його до будинку Матвія.

— Ем, водій… — Марго кашлянула. — У нього сьогодні повно справ, весь день розписаний. Краще б ти сама прийшла, тобі ж недалеко.

Тягуче передчуття небезпеки стало ще сильнішим, закликаючи Ксюшу відмовитися. Або хоча б дочекатися Матвія та піти разом. Але згадавши ранкову розмову, дівчина тихо зітхнула. Хтозна скільки Матвію знадобиться часу, щоб охолонути. Та й не дуже хочеться просити його про щось після тих болючих слів, які досі відгукувалися в серці глухою образою.

— Добре, я прийду, — здалася Ксюша. — Дякую, Марго!

Поклавши слухавку, дівчина швидко зібралася та вийшла з будинку. Сонце повністю ховалося за густими хмарами, які щільною завісою вкрили небо. Але вітру не було, а повітря здавалося густим і гарячим. Мабуть, варто чекати грози. Ксюша рушила до готелю своїм звичним маршрутом через парк. Вона йшла швидко, тому дорога зайняла хвилин п’ятнадцять. Опинившись у холі, дівчина одразу побачила Марго, яка неначе чекала її біля дверей.

— О, ти так швидко! — головна адміністраторка хитро примружила очі.

— Віддай браслет і я піду. Роботи багато, — під цим дивним поглядом Ксюша стала почуватися зовсім незатишно.

— Твоя прикраса в кімнаті для персоналу. До речі покоївка, яка її знайшла, теж зараз там. Ти ж, мабуть, хочеш їй подякувати? Ходімо, проведу!

Ксюші не хотілося йти в кімнату для персоналу. Чомусь здавалося, що Марго спеціально заманює її туди. Але навіщо? Ксюша рішуче прогнала тривожні думки та кивнула головою на знак згоди. Ну що Марго їй зробить? А подякувати покоївці за знайдений браслет не завадить. Марго посміхнулася та повела дівчину за собою до невеликих дверей неподалік від центрального входу. Ксюша зайшла слідом за головною адміністраторкою у коридор по обидва боки від якого розташовувалися службові приміщення. Марго підійшла до дверей навпроти маленького службового виходу на вулицю і відчинила їх, пропускаючи дівчину вперед. Ксюша зазирнула всередину кімнати, але різко зупинилася на порозі. Приміщення аж ніяк не нагадувало кімнату для персоналу. Під стінами стояли довгі меблеві стелажі, на полицях яких охайними стосами лежали рушники та постільна білизна. Покоївки тут не було. Зате була Діана, яка спокійно стояла навпроти дверей та хитро посміхалася. 

Передчуття небезпеки стало настільки яскравим, що Ксюші нестерпно захотілося втекти. Проте дівчина не встигла зробити жодного кроку, бо Марго різко схопила її за руку та грубо заштовхнула у кімнату. Ксюша мало не впала, але все ж таки втрималася на ногах і почула, як позаду неї клацнув замок у дверях. Вона абсолютно не розуміла, що відбувається і перевела розгублений погляд на Діану. Світло-блакитні джинси та біла футболка гарно підкреслювали струнку фігуру колишньої головної адміністраторки «Pearl Royal Hotel», а її хвилясте чорне волосся було зібране у високий хвіст. Діана мовчала цілу хвилину, пропалюючи Ксюшу поглядом. А потім хитро примружила очі та запитала:

— Навіть не привітаєшся?

— Навіщо ви з Марго затягнули мене сюди? — Ксюша наказала собі заспокоїтися та стійко витримала її погляд.

— А я тебе попереджала не ставати на моєму шляху! — шоколадні очі Діани спалахнули ненавистю. — Думала, що я не помщуся?

— Ти сама в усьому винна, Діано!

— Як же було важко чекати! Але я подумала, що треба дати тобі завершити замовлення. Нехай Матвій отримає свій сайт. Ох, до речі… — Діана витягнула з кишені джинсів тонкий золотий браслет. — Ти ж за цим сюди пришла? Марго було непросто поцупити його в тебе!

— Віддай! — Ксюша зробила рішучий крок вперед.

— Та забирай, на біса він мені? — Діана недбало кинула браслет на підлогу. — Ти так цінуєш цю дрібничку. Мабуть, подарунок? Часом не від твого нареченого Єгора?

Ксюша присіла, щоб підняти браслет, але одразу заклякла на місці, почувши останні слова. Звідки Діана знає про Єгора? І до чого згадала його зараз?

— Ти дуже безвідповідально ставишся до своїх речей, — усміхнулася Діана, спостерігаючи за її реакцією. — Тільки ідіотка могла залишити фотоапарат без нагляду на складі, від якого у мене є запасний ключ. Та ще й ноутбук, на якому не встановлено жодних паролей! Я хотіла видалити всю твою роботу, але потім натрапила на електронну пошту. І дуже зацікавилася твоєю перепискою з чоловіком на ім’я Єгор. Особливо потішив лист, в якому ти надсилаєш йому варіанти ресторанів для святкування вашого весілля!

Ксюша згадала, що дійсно не видалила з пошти старі листи Єгора. Господи, чому вона цього не зробила? Діана хитро усміхнулася та продовжила:

— Я зберегла собі електронну адресу твого Єгора. Стало цікаво, чи знає він про твій роман з Матвієм. Але потім я підслухала твою розмову з Вікою і зрозуміла, що все значно цікавіше! А як ти перелякалася, коли Марго натякнула тобі про твоє минуле! Я б все віддала, щоб особисто це побачити!

— Тобі не вдасться використати цю інформацію проти мене, — твердо промовила Ксюша. — Я сама все розповім Матвію.

— А хто каже, що я хотіла розповісти Матвію? Ні, мій план зовсім інший! Звісно, довелося докласти певних зусиль… І навіть нацькувати на «Pearl Royal Hotel» комісії, щоб відволікти Матвія. Але тепер я нарешті помщуся!