Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

тим більше таких віддалених, як північнопонтійські. Куди б і в який час не виселявся колектив людей, його першочерговим завданням мало бути влаштування власного прожитку, який могло дати лише ведення сільського господарства.

Можна ще припускати, що у VII ст. Борисфен був опорним пунктом, в якому лише якась частина чоловіків займалася торгово-розвідувальною діяльністю, але вже наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. тут відбулися значні зміни, які, ймовірно, спричинилися політикою мілетського тирана Фрасібула, за правління якого Мілет почав випускати монету. Майже синхронно з'явилась монета і в Борисфені, а також в Істрії і Алоллонії Понтійській у вигляді бронзової стріли — атрибута Аполлона Спасителя [ІНТРОΣ]. Вздовж Березанського лиману були засновані поселення. Їх виникнення і обробка землі мали на меті збільшення виробництва різних продуктів, надлишок яких міг би обмінюватися на посуд та одяг, що надходили з Середземномор'я. Отже, економічною основою поселення було сільське господарство, а не торгівля. Цілком можливо, борисфенцям підпорядковувалося і Ягорлицьке поселення ремісників.

До Борисфенського поліса, який почав набирати силу близько середини VI ст. до н. е. з прибуттям у Нижнє Побужжя великої групи епойків, належало й поселення на місці майбутньої Ольвії. Існує, однак, думка, згідно з якою формування Ольвії відбувалося дещо інакше. Вона виникла стихійно в середині VI ст. до н. е. і спочатку не мис лилась як поліс; так само стихійний характер мало освоєння греками навколишніх територій[504].

Так чи інакше, але чимало різноманітних джерел безсумнівно вказують на те, що Ольвія вже у другій половині VI ст. до н. е. стала головним політичним, економічним і культурно-релігійним центром з великою сільськогосподарською округою[505].

Принципово важливим чинником у його історії була рекомендація дідімського оракула змінити назву поселення на ОЛВІН ПОЛΣ й утвердити головний культ Аполлона Дельфінія як миротворця громадян. У зв'язку з цим в Ольвії була випущена нова полісна монета у вигляді атрибута нового патрона — дельфіна. Поряд з цим почав функціонувати новий теменос — Дельфініон, який невдовзі став центром релігійного життя ольвіополітів. Корінні зміни в їхній ідеології відбулися, певно, внаслідок соціально-політичних незгод між апойками і епойками[506]. Зрозуміло, що першопоселенці Ольвії традиційно зараховували себе до аристократії з правом володіння найкращими землями, користування різними привілеями. На час прибуття нових колоністів вони вже встигли влаштуватися на новому місці, а деякі з них і розбагатіти, що підтверджується найбагатшими похованнями ольвіополітів другої половини VI ст. до н. е.[507].

Рис. 51. Кістяна пластинка з пророцтвом дідімського оракула Аполлона. Борисфен. VI ст. до н. е.

Прибулі з розореної Іонії епойки змушені були завойовувати свої права в полісі зі звертання до дідімського оракула, який, імовірно, дещо утихомирив розбрат між різними угрупованнями колоністів. Однак сила і перевага першопоселенців виявилися в тому, що вони продовжували шанувати свого бога Аполлона Спасителя, побудувавши для нього новий храм наприкінці VI ст. У другій половині VI ст. на південь від Дельфініона була виділена агора, яка служила місцем народних зборів громадян і водночас використовувалась для торгівлі і проведення релігійних свят.

Велике значення для розуміння деяких соціально-політичних аспектів історії архаїчної Ольвії має так званий «лист жерця» середини — третьої чверті VI ст.[508]. З його змісту можна зробити висновки про те, що вже в цей час ольвіополіти володіли значною територією в районі Нижнього Подніпров'я. У листі названі такі топоніми, як Халкена і Гілея, звідкіля вивозили ліс і диких коней. В Гілеї ольвіополіти поставили вівтарі своїм божествам — Кібелі, Гераклу і Борисфену. Автор згадує і рабів, які намагалися втекти після корабельної аварії. З листа також ясно, що в архаїчній Ольвії вже існувало підпорядкування різних членів громадянської общини в сакральній сфері. Подібна субординація, певно, була характерна і для політичних структур.

Знайдена в Ольвії серія уламків чорнолакових посудин останньої чверті VI — першої чверті V ст. до н. е. з написами ПОЛЕ, ПО та ПОЛЕΏΣ вказує на існування наприкінці VI ст. пританею[509]. У другій половині VI ст. до н. е. поліс уже взяв у свої руки контроль за системою мір й за роздрібною торгівлею. Таким чином, у цей час ольвійська громадянська община докладала чимало зусиль до того, щоб якнайшвидше сформувати свої полісні структури і перетворити поселення на місто з усіма характерними для нього елементами. Водночас, оскільки ще тривав процес колонізації і сюди могли прибувати епойки, воно взяло на себе місію головного організатора й координатора цього процесу.

Якщо у Нижньому Побужжі один Борисфенський поліс з різних причин уже в період колонізації був підпорядкований сильнішому, то дещо інша ситуація склалася на Боспорі. Засновані в першій половині VI ст. до н. е. Пантикапей, Німфей, Мірмекій, Тіритака, Феодосія, Гермонасса, Кепи, судячи з невеликої кількості синхронної кераміки і майже повної відсутності житлово-господарських комплексів були, як і Ольвія, дуже невеликими колоніями. Тільки за масового переселення людей із Східної Греції, які влилися до зазначених вище полісів з сільськогосподарськими округами, почався суттєво інший їх розвиток.

У другій половині VI — першому десятилітті V ст. до н. е. на Боспорі Кіммерійському виникли такі значні нові поселення як Фанагорія, Кіммерік, Патрей, Кітей, Парфеній, Порфмій, Тірамба та інші. У більшості з них метрополії невідомі. Але є підстави вважати, що вони були засновані колоністами з Іонії за лідерства Мілета[510]. Про участь у колонізації вихідців з різних районів Східної Греції свідчить, зокрема, літературна традиція [Arrian., Byth. fr. 55 Roos; Ps.-Scymn., 886 sq.].

Про мітіленське походження ойкіста Гермонасси вже згадувалося. Незначний еолійський вплив простежується в гермонасській антропонімії. Стосовно Фанагорії Арріан і Псевдо-Скімн вказували на якогось «Фанагора, теосця, що втік від насильства персів. Це відбулося одразу після 547 р. до н. е., коли жителі Теоса, розгромленого Гарпагом [Herod., I, 68], заснували Абдери, а менша частина їх, напевно, відправилася на Боспор. Не виключено, що так звані малі міста Боспору були засновані в процесі субколонізацїї, як і на західних територіях Середземномор'я, проте це питання лишається недослідженим.

Порівняно з усіма іншими регіонами мілетсько-іонійської колонізації на Боспорі зосередилася найбільша кількість переселенців. На невеликій території було засновано чимало самостійних полісів, серед яких лише Пантикапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія, Гермонасса стали значними містами, відіграючи важливу роль в історії Боспору вже у пізньоархаїчний час.

Значне поповнення населення Боспору відбулося на межі VI—V ст. до н. е. й, імовірно, в першій чверті V ст. до н. е., коли Іонію підкорили перси. Багато іонійців, і передусім