Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Кхм, - незручно відвів чоловік погляд у сторону. – Ти просто ростеш, - протягнув руку до його голови, поклав на волосся і пропустив імпульс, який повністю очистив одяг.

- Я не хочу… - на межі зі сльозами висказався хлопчик.

- Але таке буде відбуватися… - співчутливо подивився Ракор на нього, прибираючи долоню. – Під час снів…

- Коли мені духовний батько сниться? – із надривом глянув він на старшого.

«Це особливо гидко…» - відвернув педагог голову. 

- Я не хочу! Зробіть щось із цим!

- Я не можу перервати чи змінити дорослішання твого тіла, - стиснув вчитель губи, повернувшись до вихованця.

- Я не хочу, аби це відбувалося… - похнюпив Хаол голову.

- Я можу розказати, як це можна контролювати, однак… - зупинився чоловік. – Я не знаю, як ти поставишся до такого способу і чи прийдеться він тобі до душі. Це… Хаоле, - співчутливо видихнув наставник, - сім’яна рідина має знайти собі вихід. Вона не може утримуватися тілом довго. Особливо тим, що дуже активно росте. Вона або знаходить вихід, коли ти сам… Ем… «Допомагаєш їй». Або вона виходить, коли сама захоче. І це може статися коли завгодно. У тому числі і під час «особливих» снів. 

- Я не хочу, аби вона виходила… - закрив він обличчя руками, почавши здригатися від нових схлипів. – У батька вона постійно виходила… Я не хочу… Не хочу… Не хочу… - хитався з боку в бік.

- Хаоле… - ступив педагог до нього та обійняв, намагаючись втішити.

- Я просто хочу бути дитиною… - у сльозах втупився хлопчик чолом у ключицю дорослого. – Не хочу дорослішати… Хочу грати іграшками… І вчитися… Я нічого цього не хочу…!

- Хаоле…

Учень просто плакав, випускаючи усі страждання з глибин душі. Щойно пхикання почало стихати, Ракор відсторонився, витер долонею гарячі сльози та поцілував його вище чола.

- Я попрошу у старших вчителів поради щодо цього питання, однак… Я не впевнений у тому, що вони мені дадуть відповідь відмінну від моєї власної…

Хаол шморгнув носом, сильно підіймаючи плечі. Наставник знову поцілував хлопчика у волосся, бажаючи втішити, та повів до сходів, повернувши до рук нову улюблену іграшку. 

На перший поверх вони спустилися мовчки. Повернули до одного з коридорів, оминули розклад занять, зайшли у крило для учнів та попрямували до необхідної кімнати. Прямо біля дверей Хаол зупинився, жалібно притискаючи рибу до себе, і навідріз відмовився йти далі.

- Добре, - спокійно видихнув педагог. – Тоді давай я сам огляну твою кімнату, а потім вийду і сповіщу тебе про свій вердикт.

- Ви дійсно думаєте, ніби мій духовний батько приходить до мене у снах…? – ледь чутно запитав хлопчик.

- Не знаю. Але краще перевірити, - відвів Ракор важкий погляд на двері. – Все ж, у вас був духовний зв’язок і ти сам мені показував іграшки, які він тобі дарував. Таку вірогідність виключати не можна, - повернувся до учня, який опустив обличчя до іграшки. – Однак спершу треба оглянути саме тебе.

- Мене? – підняв він погляд до вчителя.

- Точніше твою магічну силу. У якому вона стані. Дозволиш мені оглянути тебе? – протягнув йому руку, ніби просячи віддати рибу.

- Ну… - невпевнено подивився хлопчик на цей жест. – А що ви будете робити? – підозріло виглянув на чоловіка. – Як саме будете мене оглядати?

- Просто у неонор огляну. Я не буду торкатися тебе.

- Ну… - опустив очі на руку. – Добре… - не дуже охоче віддав іграшку та з’єднав пальці, почавши їх м’яти.

Ракор відійшов на крок, подивився на хлопчика через прилад. Весь Хаол світився помаранчево-червоним, що повільно циркулював усім тілом. По руках і ногах, тулубом, головою. На животі та передпліччях досі залишалися великі білуваті плями від риби, що повільно всмоктувалися магічною силою і розносилися по організму, розчиняючись у ньому без залишку. Крім того, педагог помітив більш світлу помаранчеву плямку у центрі чола. Подивився на свою руку, аби звірити колір.

«Так, це мій.»

- Я так часто встановлював тобі душевну рівновагу, - почав викладач, продовжуючи свій огляд, - що у тебе посеред чола пляма залишилася з моєї сили, - іронічно посміхнувся.

Хлопчик ніяково підняв куток губ, заражаючись настроєм.

- Повернися, - кивнув йому старший.

Учень скуто розвернувся, ставши до чоловіка спиною. Той пройшовся поглядом з голови до п’ят. Особливо уважно придивився до волосся, аби оцінити його стан і точно упевнитися, що з ахором підопічного нема ніяких проблем. 

- А яка магічна сила була у твого духовного батька? – відняв Ракор неонор від очей. – Можеш повертатися.

- Помаранчево-жовта… - розвернувся хлопчик і забрав свою рибу, яку одразу ж обійняв.

Від такої відповіді, педагог замислився. Він не побачив жодного домішку іншої магічної сили, окрім власної та тієї, що належала іграшці.

«Якби той батько дійсно прийшов сьогодні до нього у сон, - роздумував чоловік, - його магічна сила залишилася би у будь-якому випадку. Неможливо вторгнутися до когось та не залишити по собі жодних слідів.»

- Хочеш подивитися, як сила виглядає? – вирішив перервати Ракор власні роздуми на таку неприємну тему.

Хаол підняв обличчя до вчителя та злегка кивнув.

- Добре, але обережно, - вручив він учню неонор. – Я буду світитися сильніше за тебе, тож аби краще роздивитися мої потоки, ось тут коліщатко, - показав йому.

- Угу, вчителю, - кивнув хлопчик та узяв прилад, приклав його до очей, поглянувши на старшого.

Викладач світився наче вечірнє Сонце, що створює мальовничі розводи на небі та хмарах. Хаол трохи покрутив коліщатко, зменшуючи чутливість, і побачив потоки. Гарячі і стрімкі потоки магічної сили, що носилася руками, ногами, тулубом та головою. Вона була настільки гарною та впорядкованою, що учень мимовільно зарум’янився, відчувши тепло у серці. Ці маленькі доріжки – шляхи якими струменіла сама магія, перетікаючи з пальця у палець. Здавалося, що хлопчик здатен цілими годинами спостерігати за тим, як вона перетікає чужим тілом. Це було наче… Наче водні потоки, наче фарба, яку веде пензлик, що ніколи не зупиняється. Вона світилася, струменіла та… Хаол почервонів дужче. Видно йому це розглядання виявилося значно більш привабливим, ніж він думав спочатку.