Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

12 Магічна сила

Була середина ночі. Вчитель Ракор міцно спав, розвалившись на всьому ліжку, і дивився якісь сни, поки його слина просочувала подушку. З відкритого вікна лунали співи цвіркунів. Залітав свіжий вітерець та приємний запах дощу, що ліниво колихали фіранку.

Зненацька, роздався гуркіт. Хтось залетів у кімнату та стрімко хлопнув дверима. Чоловік аж підскочив, глянувши у сторону виходу.

- Хто тут? – миттю запалив він сферу світла.

Під дверима грудкою сидів Хаол у чорній одежі, притискаючись спиною до дверей. Увесь він тремтів, дивився величезними очами в порожнечу, а руками стискав іграшкову рибу, впиваючись у неї пальцями так сильно, що ледь не проштрикував наскрізь. У Ракора волосся на голові заворушилося від такої картини. 

- Хаоле! – скочив він на підлогу та хутко підбіг. – Що сталося? – побіжно огледів дитину, впав на коліна. – Що таке? – вже приготувався щось робити.

Той глянув на старшого. Очі жалісно блиснули, а все обличчя викривилося.

- Наставнииикуууу! – подався хлопчик до вчителя, починаючи гірко плакати.

- Так! Так! – швидко обійняв його старший. – Що трапилося? Що таке? – приклав великий палець учню до чола та встановив душевну рівновагу.

Однак хлопчик нічого не відповів, розревівшись ще дужче.

- Хаоле! – сів Ракор на підлогу. – Що сталося? Поганий сон?

- Б-батько! – у відчаї викрикнув той, сильніше забиваючись до серця.

- Він тобі снився? Тобі снився духовний батько? – швидко уточнив старший.

Учень метушливо кивнув.

- От дідько, - тихо висловився чоловік. – Як часто він тобі сниться? Відчуття, ніби це постійно відбувається.

Хаол почав перелякано кивати.

- Що? – вражено підняв вчитель брови. – Він тобі сниться постійно?

- Він…! Він…! – задихався хлопчик від схлипів, намагаючись хоч щось сказати. – Він…! З-заклинання…! В…! Він…!

- Заклинання примусу? – перебив Ракор.

Той швидко кивнув.

- Він знову застосовував його у твоєму сні?

Учень підтвердив.

- Дідько… - стиснув наставник підопічного, не бажаючи його нікуди відпускати, аби не наражати на небезпеку.

«Знову і знову, знову і знову… - прокручував Ракор у своїй голові. – Він постійно йому сниться. І постійно із цим заклинанням, - стиснув губи та притулився щокою до волосся Хаола, гніваючись на самого себе. – Із цим треба щось робити, - провів через дитину імпульс, намагаючись знову заспокоїти. – Не може він просто так постійно снитися йому. Так часто і з такими снами. Звичайні сни не можуть бути такими однаковими настільки довго. От же… - роздратовано заплющив він очі, згадавши дещо. – У нього ж в кімнаті повно іграшок, які йому дарував той батько. А що як це він приходить до нього у снах? – подивився вперед. – Із цим терміново треба щось робити. І краще приступити до цього прямо зараз,» - опустив погляд до хлопчика, відсторонився та витер його сльози.

- Хаоле, - із твердістю говорив вчитель, - нам треба провести ревізію у тебе в кімнаті.

- Ре-що…? – стривожено застиг той, сильніше стиснувши рибу.

- Перевірку. Нам треба перевірити деякі речі.

- Які…?

- Ті, які дарував тобі твій батько, - обережно піднявся Ракор. – Я попрошу у вчителя Шийме неонор, - змахнув рукою, чаруючи біля хлопчика маленький столик із гарячим чаєм та солодощами. – Якщо хочеш, можеш посидіти тут. Я сам усе перевірю. 

- Не кидайте мене… - жалібно узявся він за край білої штанини, шморгнувши носом.

- Добре. Тоді підіймайся і ходімо.

Учень скуто встав, не відпускаючи свою іграшку, витер обличчя від сліз та ніяково узяв педагога за руку.

- Ходімо, - відкрив Ракор двері.

Обидва вийшли. Чоловік повів їх до однієї з дверей цього коридору. Постукав.

- Так? – почувся спантеличений голос вчителя Шийме. – Заходьте.

Новачок заглянув усередину, ховаючи підопічного за собою, і побачив двох старших вчителів, які у нижніх сорочках зі штанами, сиділи по різні сторони великої дошки та розставляли по ній чорні і білі камінці.

- Чого ти не спиш? – миттю запитав Шийме. – Ніч на дворі.

- Вчителю, - вклонився йому Ракор. – Вчителю, - вклонився Топнору. – Мені потрібен неонор, - повернувся до першого. – Я можу позичити його у вас?

- Нащо він тобі? – піднявся викладач із вітряною кров’ю і попрямував до свого столу.

- Хочу провести ревізію на предмет непогодженого і регулярного проникнення у сон.

- Це серйозно… - занепокоєно буркнув повненький.

- Дійсно, - неспокійно взяв Шийме чорний бінокль із золотою окантовкою та повернувся до гостя. – Користуватися вмієш?

- Так, - миттю кивнув новачок.

- Обережно із лінзами і коліщатком чутливості, - поніс чоловік прилад до молодого покоління.

- Я дбайливо поставлюся до вашої власності, - поважно схилився Ракор.

- Повернеш вранці або вдень, - протягнув йому неонор. – І розкажеш про результати.

- Звісно, вчителю, - узяв він бінокль. – Дякую, - ще раз вклонився та закрив за собою, подивився на заплаканого учня.

Хаол шморгнув носом, все ще притискаючи іграшку до тіла.

- Почнемо із тебе, - відпустив його викладач, витер дитячі сльози і відсторонився на крок, приклав прилад до очей.

Увесь коридор занурився в пітьму, яку ще чорнішою робили темні лінзи, призначені для регулювання чутливості. Посеред же чорноти, замість звичного образу Хаола, знаходилося яскраве джерело помаранчево-червоного світла, яке перетікало, не виходячи за межі обрису хлопчика. І тримало у руках білосніжну рибу, яка теж світилася, але світло в ній зовсім не рухалося.

- Без іграшки зараз, - забрав її педагог, не відволікаючись від споглядання за магічною силою дитини.

Учень зіщулився, коли відняли єдине, чим він прикривався. Опустив голову, плечі, зігнувся, натягуючи край чорної сорочки нижче.

Вчитель спантеличено прибрав неонор від очей та глянув на учня. За лічені секунди, Хаол встиг почервоніти так, як помідори не червоніють на грядках.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍