Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Не будемо ризикувати довше, ніж потрібно, — додала Навіє, її погляд став рішучим, а тіні довкола її долонь заворушилися, готові до дії.

Вони одночасно простягнули руки до Орсидіанту, і їхні тіні злилися, створюючи темний потік, що обвився навколо кристала. Енергія артефакту, що випромінювала з нього, стала ще сильнішою, намагаючись визначити, хто перед ним. Воронки світла всередині кристала завирували швидше, але, не знайшовши однозначної відповіді, вони почали слабшати, поступаючись перед об'єднаною магією сестер.

Роувен, стоячи поруч, стискав кулаки, намагаючись приховати тривогу. Його серце билося так гучно, що він ледь чув шелест повітря в залі. Кристал затремтів у повітрі, і тіні, що його огортали, ніби на мить розчинилися, дозволивши обом дівчатам відчути потік давньої магії, що тепер не міг відмовити жодній із них.

— Здається, ми це зробили, — тихо сказала Сільсія, і в її голосі лунала обережна надія.

Камінь Вічності завмер, його сяйво стало м'якшим, спокійнішим, ніби він визнав їхню спробу.

Простір раптово змінився. Камінь Вічності, який щойно здавався підконтрольним, раптово випустив яскравий спалах темного світла, який заполонив усю залу. Вогні фіалок згасли, і холод проник у повітря, примушуючи кожного з них затамувати подих. Тіні, що раніше слухняно огортали артефакт, почали збиратися разом, створюючи масу, яка швидко набирала форму.

— Що це? — прошепотіла Навіє, відступаючи на крок. Її серце забилося швидше, відчуваючи незвідану небезпеку.

Перед ними утворився темний силует - постать, що виглядала майже як людина, але з бурливою енергією з тіней замість тіла. Очі постаті спалахнули криваво-червоним, яка шукала щось чи когось. Роувен, стискаючи ліву долоню в кулак де була мітка, зробив крок уперед, готовий до бою.

— Це випробування, — здавлено сказала Сільсія, її голос затремтів. Вона відчула, як магічні нитки, що з'єднували її з Орсидіантом, на мить ослабли, а потім стали пекучо-тягучими, мов пастка, з якої неможливо вирватися. — Камінь не визнає нас... або перевіряє.

Тіньова постать наблизилася до них, а повітря стало густим, неначе застиглим від магічної сили, яка роїлася довкола. Вона підняла руку, і тіньовий меч виник з темряви, виблискуючи загрозливою темною аурою.

— Не торкайтесь його! — різко вигукнув Роувен, його голос лунав глухо, як удар дзвону. — Це страж! Камінь створює його, щоб захистити себе. Якщо він вирішить, що ви не гідні, цей страж забере ваші душі назавжди!

— Але ми вже пройшли випробування! — наполягла Навіє, намагаючись не піддатися паніці, однак її тіні раптово почали відходити назад, ніби сама темрява відмовлялася підкорятися.

Страж зробив ще крок уперед, підіймаючи тіньовий меч. Сільсія та Навіє відчули, як їхні сили ослабли під натиском невидимої енергії, що випромінював камінь.

— Це... не кінець, — сказала Сільсія, роблячи крок уперед, її руки тремтіли, але вона була рішучою. — Ми маємо знайти спосіб, як завершити це випробування разом. Наві, ми не здамося!

Навіє, відчуваючи її впевненість, теж зосередила свої сили. Вони обидві, відчуваючи, що тільки об'єднавшись, можуть подолати цей останній бар'єр, одночасно направили свої тіні до стража. Тіні зійшлися в запеклій сутичці з ним, заплутуючи його меч та огортаючи його темну форму, але сила каменю була надто великою.

Раптом Роувен, побачивши, що їхні сили вичерпуються, випустив срібні блискавиці, буквально покриті рунами. Магічні блискавиці зіткнулися зі стражем, випустивши спалах світла, що на мить затримав ворога.

— Швидко! — вигукнув він. — Поки я тримаю його, завершіть ритуал з каменем!

Сільсія та Навіє, не втрачаючи ні секунди, знову направили свою об'єднану магію до Орсидіанту. Вони відчули, як тіні підкоряються їхній волі, але разом з тим камінь ніби відмовлявся прийняти їх повністю. Останній ривок, ще одне злиття магії, що зв'язав їх із древнім артефактом... І раптом, кристал засвітився м'яким світлом, визнаючи їх.

Тіньовий страж, що стояв перед ними, почав танути, ніби його сила була зруйнована. Камінь Вічності більше не випромінював ворожої енергії. Тіні знову стали слухняними.

— Ми зробили це, — видихнула Навіє, її голос був тихим, але повний полегшення.

Як тільки страж зник, простір наповнився раптовою тишею, ніби сама зала сховища затамувала подих. Орсидіант повільно опустився в центр приміщення, а його сяйво згасло, наче визнаючи, що випробування завершено. Але в повітрі залишалося незриме відчуття, що вони лише на півдорозі до справжнього розуміння суті каменю.

— Але ціна була висока, — додав Роувен, озираючись на темний коридор позаду них, де залишалися ще багато таємниць цього проклятого місця.

Уайт важко дихав, навколо його руки все ще іскрилися дрібні блискавиці, які палахкотіли рунами, ніби вони й досі вели свою битву з магією навколо. Його обличчя було зосередженим, але на вустах розквітла полегшена усмішка.

— Спокій не буде довгим, — попередив він, розриваючи мовчання. — Ми забрали камінь, але це місце має ще безліч пасток, і хто знає, які ще сили він охороняє.

Сільсія кивнула, обережно наблизившись до Орсидіанту, який тепер здався їй меншим і менш загрозливим, хоча його привабливість все ще зберігала магнетичну силу. Вона зупинилася, дивлячись на свої руки, які трохи тремтіли. Її очі зустрілися з поглядом Навіє, яка також зробила крок вперед. Тепер вони були на рівних, як дві сторони одного цілого, що нарешті отримали шанс розкрити її разом.