Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Глава 16.

Коли конкретно ми висуваємося з дідусем, я не знала, але заздалегідь зібрала рюкзак зі змінним одягом. Туди ж закину планшет і зарядки, гаманець із готівкою і картою. Буквально за кілька днів дідусь запитав:

— Готова?

— Так.

— Тоді зараз їмо нещільно і йдемо порталом. Речі ти зібрала?

— Так.

— Моя ти розумничка, — мене ласкаво обійняли і погладили по спині.

Вийшли ми порталом у лісі. Дідусь забрав мій рюкзак. Сам то він був із поясною сумкою і свої речі закинув у мій рюкзак перед виходом.

— Обертайся, зараз оброблю твої кігті засобом. Почекаємо, поки він висохне і підемо далі. Нагадую, лапки не облизувати і кігті не гризти!

— Пам'ятаю. Краще ще раз покажи, кого я маю подряпати. І ніхто хіба не здивується, побачивши дику кішку?

— Не здивуються, тут вони не така велика рідкість. Он дивись, парочка котів сидить і на нас дивляться і це дикі між іншим. А ось той, кого ти маєш подряпати, цілься в ногу.

— Добре, зрозуміла, запам'ятала.

Обернулася. Коти одразу зацікавилися мною. Стоїчно витерпіла процедуру зі змащування кігтів. Благо розчин сох швидко. На диких гаркнула і розпушила шерсть, це їх ще сильніше розохотило. Вони підійшли, понюхали мене і мордочку і навіть під хвіст один нахаба морду засунув. Отримав по вухах від дідуся. Але після цього обнюхування мене залишили в спокої.

— Вони в тобі дитину розгледіли, — ледь не сміючись сказав дідусь.

Фиркнула, дивлячись на котів. Вони далеко від нас не відходили. Але в місто не пішли. А мені дідусь показав, де я маю погуляти і навіть можу тут пополювати, щоб було більш правдоподібно. Поки прогулювалася, побачила Алекса. Застигла на ходу, смикнула роздратовано хвостом і пішла в інший бік, але почула тихе запитання Алекса:

— Ліє, це ти? Гор, дивись, у мене ж не глюки від втоми?

Я повернула голову в бік щура, що прошмигнув, і понеслася за ним. Зловила швидко мерзоту. Це б не такий великий як у дідуся у фортеці. Впоралася з ним легко й демонстративно зжерла його та попила води з калюжі. Хоча від огиди пересмикувало ще на моменті поїдання щура. Думала, він зараз назад вийде. А потім побачила, як зупинилася автівка і вийшли чоловіки і серед них був потрібний. Мене одразу помітили, я сиділа в них на шляху і сито облизувалася. Поруч лежав щурячий хвіст, з яким, я типу гралася.

— Дивись, ще один дикий кіт! — сказав чоловік із захопленням — Багато їх тут.

Подивилася на нього як на придурка.

— Точно дикий! Тільки вони можуть із таким презирством дивитися на людей.

Мене спробували потріпати по потилиці, завдання виконала на відмінно, зашипіла і вдарила по руці без кігтів, а потім навздогін по ногах кілька разів. І швидко втекла до дерев.

— Це була кішка, — сказав чоловік, — і їх не можна чіпати. Дай подивлюся, не подряпала? Тобі пощастило.

— По ногах уже кігтями пройшлася.

— Переживеш!

А я вже чистила лапки і кігті від препарату, що дідусь мені покрив кігті. Де він сам я поки що не знала. Порилася в землі, поточила кігті об дерево і залізла на дерево вище так, щоб із землі було не видно, що я перетворилася. Обернувшись, одразу повідомила дідусеві про успіх і набрала Алекса.

— Котя, а ти що тут робиш? — одразу запитав він.

Я мовчки показала на Гора, і свою голову, і що зараз спущуся.

— Чекаємо.

Хлопцям дала себе погладити. Вони, почувши, як у мене в животі забурчало, переглянулися.

— Ти себе нормально почуваєш? — поцікавився тихо Алекс, погладжуючи мою голову.

Я в цей час лежала в нього на колінах передньою частиною пухнастої тушки. Задня лежала на лавці й поруч сидів Гор. Фиркнула і обернулася на хлопця.

— Голодна вона, і каже, щур був огидний, до нудоти. І просить погодувати чимось смачненьким.

— Я сходжу, — відгукнувся Дік, — ковбаска чи печиво?

— І те, і те! — сказав весело Гор — І води купіть. Алекс, набери її дідуся.

У мене в животі знову забурчало і він почав боліти.

— Так, пішли в аптеку! Тобі обернутися можна?

— Вона не знає. Думаю, можна, ти ж одягнена? — поцікавився Гор.

Фиркнула злегка презирливо. Хлопець весело розсміявся. В аптеку вони йшли самі, без мене, а я перетворюватися не захотіла. Першим прийшов Дік і я в нього з рук одразу з'їла копчену ковбасу і загризла печивом.

— Та перетворися і їж нормально, — сказав він весело.

Я злодійкувато озирнулась, на вулиці було напрочуд пустельно. Зайшла за найближче дерево й перетворилася. Одразу взяла пляшку з водою і напилася.

— Щурячий смак досі відчуваю!

Набрала дідуся сама.

— Погуляй із хлопцями поки що, я тут справи закінчу і підемо далі.

Алекс, побачивши мене в нормальному вигляді, посміхнувся ледь помітно. А потім звернув увагу на руки.

— Це водою не змивається. І краще руками їжу не чіпати. Ось, на твій вік дві таблетки дали. І провізор порекомендувала щурів дитині не ловити.

— Якось до цього їх не ловила.

Подивилася на ковбаски та печиво.

— І тобі потрібно нормально поїсти!

Мене відвели в кафешку і замовили нормальної їжі, ту, що виделкою їдять. Коли замовляли їжу, і нам її приносили, я прибирала руки під стіл. Дідусь у кафе з'явився під кінець трапези.

— Добре, що ти поїла, нам одразу в дорогу.

Сумно подивилася на Алекса. Дік віддав мені печиво і ковбаски з собою. Дідусь на це тільки посміхнувся.

— Потім ще поспілкуєтеся. Зараз треба йти, час підтискає.

— Гор, напиши мені свій телефон.

— А мій чим не влаштовує? — запитав Алекс.

— Влаштовує всім. Гору, можливо, дещо надішлю. А тобі, потім зателефоную. Потім зрозумієш. До зустрічі!

Ми з дідусем бігли лісом до кордону і тільки перед перетином захисту, що відокремлює нашу державу від сусідів, зробили невелику перерву на відпочинок. Підкріпилися дідусевими запасами і напилися води. Дідусь тут же залишив наш рюкзак.

— З'їж це, воно додасть тимчасово сил і в нас буде дванадцять годин, щоб усе зробити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍