Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Хтось у залі занервував, хтось поставився до сирени спокійно, як до якогось позапланового навчання, а хтось і зовсім сміявся з того, що відбувається.

- Почалося, - порушив тишу чоловік у довгій червоній робі. Він пішов до виходу і відштовхнув Олега, який стояв перед дверима. Перший монах уже побіг назовні, і за ним ринула вся решта натовпу в червоному.

Олег і не помітив, у який момент уся його спина і ноги виявилися мокрими від поту. Він спокійно скинув свій пуховик на плечі. Повітря всередині приміщення стало таким гарячим, що їм стало некомфортно дихати.

Макіяж служительки, яка розмовляла з Олегом, розтікся по її обличчю. Жінка вже намагалася щось із цим зробити.

Піт рясно стікав з її чола і перемішувався з пудрою і тушшю. Їй було не до сирени і точно не до Олега та його нового імені.

На небі зникли хмари. Здавалося, вся вода навколо дуже стрімко випаровувалася.

Олег вийшов на вулицю. На дорозі перед адміністрацією замертво впала зграя чорно-сірих птахів.

Бетонні сходинки під його стопами почали тріскатися і навіть трохи піднімати його тіло вгору. Він у страху відстрибнув уперед на пішохідну доріжку.

Спочатку Олег подумав, що галюцинації увійшли в термінальну стадію, і він більше не може відрізнити реальність від вигадок його голови. Це обличчя служительки, що плавилося в нього на очах, цілком могло зійти за марення.

Але чому стало так спекотно?

Світло не обпікало шкіру на обличчі. Уся справа в жахливій сухості, що виходить із самого повітря. Олег відчував ніби він зараз в одній великій духовці.

Найбільший дискомфорт відчувала рука, укладена всередині гіпсу. Піт стікав по передпліччю вниз і викликав настирливе бажання почухати долоню, що через гіпс не представлялося можливим.

Тепер уже доріжка вздовж вулиці вкрилася тріщинами, і Олег, спотикаючись, відбіг далі на дорогу.

Під звуки невгамовної сирени люди почали поспішно залишати будівлю муніципалітету. Земля навколо будинку піднялася, немов щось велике внизу рило тунель. Підлога загуділа голосніше за сирену. Через саму будівлю з-під землі й до самого небосхилу виріс широкий вогняний стовп.

Жовте полум'я на очах плавило камінь. Силуети вікон розчинялися в потоці вогню. Коли вся будівля розвіялася на попіл, вогонь одразу ж зник, залишивши за собою бездонно-чорну яму.

Одна зі служительок адміністрації встигла вибігти з будівлі в останній момент. Вона побачила Олега, що стояв на дорозі, і побігла до нього по допомогу. У жінки горіло волосся на голові.

Старенька жінка бігала навколо Олега і волала на все горло. Вона намагалася загасити своє волосся руками, але в неї це передбачувано не виходило. Після кожної спроби її зморшкуваті долоні тільки вкривалися новими пухирями.

Спочатку Олег бігав за нею і намагався за нею повторювати. Він ще сильніше шмагав рукою по її вогненній зачісці.

Втомившись грати в догонялки, Олег ногою підсік жінку. Коли та впала, він скинув із плечей куртку і швидко загасив вогонь на її волоссі.

Жінка лежала на підлозі, а її волосся все ще тліло. Вона плакала так сильно, що не могла розплющити очей.

Олег морщив ніс від неприємного запаху паленого волосся. Він подивився на вільну від гіпсу руку і побачив на ній роздуті бульбашки з водою всередині. Усе, що відбувається навколо, не було вигадкою його хворого мозку. Біль був цілком реального характеру.

Заглушуючи сирену, земний гуркіт пролунав знову. Місто Мільйона Троянд побачило ще кілька вогняних стовпів, що вирвалися в його східній межі.

Те, що відбувається, не псувало планів Олега. Піти з життя сьогодні здавалося простіше, ніж будь-коли. Але, як і завжди, мав значення контекст.

По-перше, Олег хотів піти як дикий звір. На самоті, сам себе загнавши в кут. По-друге, навколо залишалося багато людей із тих, хто не думав нікуди йти ні сьогодні, ні навіть завтра. Наприклад, його Сердечко. Лише одна його рука могла сильно допомогти їй побачити новий світанок.

Олег переконався, що поранена жінка на сухій траві прийшла до тями і побіг в бік, де на його пам'яті жило Сердечко.

Зимова куртка залишилася на голові старенької. Олег продовжував на бігу знімати з себе светр. Він хотів позбутися, зокрема, й важкого взуття, в якому стало нестерпно спекотно, але не робив цього. В умовах непередбачуваного катаклізму товста підошва на чоботях здавалася більше перевагою, ніж недоліком.

Бігти було боляче. Уже за кілька хвилин у Олега горіли легені, і колов правий бік. Гаряче повітря змушувало дихати частіше і прискорювало його серцебиття. Пальці ніг ковзали всередині черевиків, і нігті вдарялися об заокруглені шкарпетки.

Нарешті, Олег добіг до місця, де паркуються електровелосипеди. Він розблокував один із них введенням однієї тисячі балів і поїхав до західного краю, в бік обителі його Сердечка.

У таку погоду жителям міста краще вимкнути обігрів підлоги і на всю увімкнути кондиціонер.

На своєму шляху Олег майже не крутив педалі. Усю роботу виконував електромотор на рамі. Однак його задишка і прискорене серцебиття нікуди не зникли. Він продовжував рясно потіти і місцями задихався.