Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- Дякую, - не повертаючись, подякував Олег.

Олег вийшов на вулицю і попрямував до будівлі адміністрації, яку він уже давно обходив.

- Сердечко моє, повернися до мене, - дзвеніло в нього в голові.

Звісно, йшлося не про той орган, що повільно качав кров у грудях у Олега. У "Сердечка", як і у всього іншого, було справжнє ім'я. Однак він не вимовляв це ім'я вголос навіть у себе в думках.

Спочатку він згадував, який вигляд мало Сердечко щогодини, потім щодня, потім раз на тиждень.

Щодня без пропусків Олег монотонно заповнював простір на черговому білому аркуші одним і тим самим реченням. І все ж якось примудрявся не думати про того, кого він так наполегливо просив до себе повернутися.

Як не дивно, це Олег покинув і відмовився від свого Сердечка, а не навпаки. Це саме він обірвав усі контакти. Він усіляко уникав будь-якої зустрічі з нею або людьми, які могли її знати. І при всьому при цьому він день у день благав стіл із папером повернути йому його Сердечко.

Цього разу Олег не оббивав пороги і увійшов всередину будівлі місцевого самоврядування. Всередині перебували тільки ченці в червоних робах і служителі, які їх приймали.

Більшості людей не було потрібно взаємодіяти з державою очно. Для операцій на зміну своєї адреси, сімейного статусу та іншого достатньо було мати мобільний телефон і прямий зв'язок з Отцем. Але все ж таки було і кілька винятків, один з яких - це зміна свого імені.

Імена дозволялося змінювати тільки ченцям, у яких у миру не було порушень соціального спокою і рейтинг становив не нижче однієї тисячі. Тож служителі, що перебували всередині адміністрації, помітивши людину у звичайному одязі, надзвичайно здивувалися відсутності на Олегові роби.

Запит на зміну імені не мав особливої популярності, тож попереднього запису чи номерка Олегу не було потрібно. Усе здійснювалося в порядку живої черги.

Олег покірно простояв серед небагатослівних послушників і пішов до вільного столу, де на нього вже чекав служитель.

- Добрий день, - привітала його приємна жінка з яскравим макіяжем.

- Добрий день, - дзеркально відповів Олег, дістаючи з пуховика всі свої документи. - Я стрижуся завтра. Хочу поміняти своє ім'я на більш підходяще... монахові, - закінчивши репліку, він поклав свою загіпсовану руку на стіл.

Гіпс був старого, важкого зразка. Брудний гіпс змушував плече нити, якщо рука довго висіла унизу.

Служителька кивнула Олегу і почала перевіряти на планшеті дані з принесених ним документів.

- Отже, громадянине з ідентифікаційним кодом номер <ця деталь не така важлива> ви готові змінити своє ім'я? - запитала служителька і навпомацки підправила туш під оком.

- Так, - упевнено відповів Олег.

- Я зобов'язана повідомити вас, що цей процес незворотній і вам не вдасться змінити своє ім'я двічі, - попередила служителька.

Стіл поруч звільнився. До невеликої групи молодих ченців у червоному підійшов ще один, і ті зі сміхом і обіймами привітали його з приєднанням до їхнього братства. Олег усміхнувся побаченому й відіграв зацікавленість на своєму обличчі, щоб служителька перед ним це помітила.  

- Так, я готовий стати монахом, - з натягнутою посмішкою відповів він.

Служителька кивнула і повернулася до тикання екрана на своєму планшеті.

- Подивіться сюди, - попросила вона.

Олег прибрав свою фальшиву гримасу. Тепер він дивився просто в об'єктив камери, яку тримала рука з химерним манікюром.

- Ви обрали собі нове ім'я? - закінчуючи останні формальності, запитала служителька.

- Так, я обрав собі нове ім'я, - ствердно відповів він.

Вказівним пальцем служителька натиснула щось на екрані.

- Тепер ви Чоловік без імені, - оголосила служителька і широко посміхнулася.

Така фраза в цьому приміщенні напевно була пересічною, але жінка, яка працювала тут, не втрачала можливості озвучувати пишномовні речі вголос. Нехай і жартома.

- Яке у вас буде чернече ім'я? - запитала служителька і завмерла в очікуванні нового імені.

Олег залишив у таємниці заготовлене ім'я. Він одразу встав зі стільця і попрямував до виходу.

- Молодий чоловіче, зачекайте, ви не дали мені жодного імені, - услід кричала служителька адміністрації.

Він продовжував мовчки йти до прозорих дверей.

- Олеже! - ще голосніше звернулася жінка. - Я можу одним натисканням повернути все назад, як було.

Олег зупинився біля дверей, але не через те, що його покликала служителька, а через незнайомий вигляд за дверима.

Зовні різко потепліло. Сніг на голих деревах розтанув, і важкі краплі вже падали з гілок. На вулиці майже не залишилося нічого білого і тротуарами щосили текли струмки.

У повітрі заволала міська сирена. Багато хто з людей, включно з Олегом, навіть і не знав, що в містах є муніципальні сирени.

Олег обернувся в бік залу, з якого щойно збирався йти.