Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 27

       Емілі прокинулася, коли була глибока ніч. Едвін обіймав її лежачи поряд. Місяць осяював кімнату. Дівчина трохи підвелася на ліжку. Голова йшла обертом від спогадів, що знов і знов з'являлися перед очима.

       Зеленоока піднялася з ліжка, вибираючись з обіймів нареченого і попрямувала на кухню. Зробивши собі чай, вона пішла на терасу, де обгорнувшись пледом сиділа та дивилася на зорі. Кроки позаду неї були тихі. Едвін вийшов до нареченої та сів позаду неї та обійняв. 

— Чому не спиш? - тихо мовив він обіймаючи її зі спини. 

— Виявляється, що згадувати минуле буває боляче... Я любила її доки вона не збожеволіла. - вона відкинула голову на його плече та вдивлялася у небо всіяне зірками. 

— Пам'ятаєш нашу зустріч в лісі?! - дівчина легко кивнула. — Я був здивований і шокований одночасно побачивши тебе. Твій стан налякав мене, але водночас я був вдячний, що ти була поруч. Саме в ту мить я і вирішив, що більше тебе не відпущу. 

— Чому квітонька? - дівчина поглянула йому у вічі. Він зробив теж саме. 

— Тому, що ти, як квітка... Ніжна, тендітна, але водночас сильна. Викликаєш захват і захоплення. Ти неймовірна. Гарна... Розумна... Ти робиш мене щасливим. Я не уявляю свого життя без тебе. - він поцілував її у скроню, а тоді притиснувся до її шиї вдихаючи її запах.

       Тиша знов запанувала навколо. Вони сиділи насолоджувалися зірками та компанією одне одного. 

— Я засну прямо тут. У твоїх обіймах. - дівчина потопала в його теплі та обіймах.

— Тоді нам треба повертатися в кімнату. Тут занадто холодно. Не хочу, щоб ти захворіла. - він почав підійматися, але вона спинила його. 

— Дай хвилинку. Будь ласка. - вона подивилася на нього благальним поглядом.

— Лише хвилинку, але потім я понесу тебе на руках. - він шепотів їй на вухо, ніби намагався звабити. Його дихання обпалювало її щоку змушуючи жар розноситися по всьому тілу. Вона посміхнулася. А він залишав мокрі сліди від поцілунків на її шиї.

— Добре. Добре. Пішли. - вона почала підійматися, але він раптом підхопив її на руки. 

— Запізно. Я ж сказав, що понесу тебе. - він прошепотів їй на вухо, хитро посміхнувся і попрямував в кімнату. 

— Ти як? - Марк порушив тишу за сніданком звертаючись до Емілі. 

— Добре. - вона легко посміхнулася. - До речі, а де Софія. Вчора вона була тут. Вона поїхала додому?

— Так. Я намагався переконати її залишитися, але вона... 

— Вперта. - додала зеленоока і посміхнулася.

— Точно. - Марк був трохи засмучений і трохи злий через усе, що Софі розказала.

— Не тисни на неї. Це буде найкраще, що ти можеш зробити для неї. Ти ж знаєш її історію? - хлопець поглянув на дівчину і кивнув в знак згоди.

— Вона виглядала, як зацьковане цуценя, коли розповідала про це. - його кулаки стиснулися до білих кісточок.

— Дай їй час. І все налагодиться. Обов'язково. - він кивнув розуміючи про що каже Емі. Сніданок надалі пройшов у тиші.

       В машині Емілі хотіла спитати чоловіка про роботу, але ніяк ненаважувалася.

— Тебе щось турбує. Просто спитай, Емі! - кароокий кинув короткий погляд на дівчину та дивився на дорогу. 

— Забагато питань в голові. Не впевнена, що на всі є відповіді. - вона трохи нервувала.

— Питай. Я спробую на всі відповісти. - він взяв її за руку в знак підтримки.

— Добре. Ем... Стосовно нашої роботи. Ми вже й так довго не з'являлися. - дівчина відчувала сором, що все так зав'язалося через неї.

— За це не хвилюйся. Я поговорив з Джоном. Він оформив це, як відрядження. Тож офіційно ми працюємо. А туди повернемося, як все владнається тут. - Емі полегшено видихнула, але напруга все ще не зникла. - Що ще?

— Стосовно сестри. Я вчора знепритомніла, тому хочу дізнатися деталі. - чоловік вказав на бардачок, де лежали документи з детальною інформацією про Маргарет. Емілі розгорнула документи та почала вивчати їх. - Можемо зупинитися біля одного книжкової крамниці?! 

— Так, звичайно. Кажи адресу. 

       Едвін зупинився біля крамнички. Затишна крамничка, яка ідеально вписувалася в осінні барви була надзвичайно гарна. В середині було не менш затишно, бо пахло не тільки книжками, але і кавою, яка продавалася в книгарні. Тепло зігрівало усіх відвідувачів. Емілі підійшла до однієї з полиць і почала читати анотації книг. Чоловік же зацікавлено спостерігав за нею мило посміхаючись.

       Зеленоока взяла дві книги та передала чоловіку, щоб той тримав їх. Вона підійшла до іншого стелажа та почала роздивлятися книги там. 

— Твоя книга все ще чекає на тебе. - трохи нахилившись сказав на вухо дівчині кароокий.

— Ти все ж купив ту книгу?! - він легко кивнув. - Я вже й забула про неї. - вона зробила винувате обличчя, а тоді щиро посміхнулася. - Дякую. - тихо мовила вона та потяглася до чоловіка, щоб поцілувати його. Вона накрила його вуста своїми, а він запустив свою руку в її волосся. Це була вища міра насолоди для нього. Він притиснув її сильніше та вимагав поглибити поцілунок. Емі розімкнула рота і чоловік поглибив поцілунок. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍