Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Едвіне... - дівчина намагалася розірвати свій поцілунок, але її наречений зовсім цього не хотів. 

       Довкола нікого не було, тому кароокий не соромився відверто цілувати свою кохану. Він цілував її пристрасно і жадібно аж допоки не розірвав поцілунок. 

— Нам треба спинитися, бо в мене прямо тут зірве дах. - сказав кароокий важко дихаючи. - Я відійду на кілька хвилин. Обіцяй нікуди не зникати. - він притулився своїм чолом до його.

— Обіцяю. - чоловік коротко поцілував дівчину в чоло і пішов. Емі ще близько десяти хвилин вивчала зміст двох книг, а тоді пішла на касу. 

       В проході між стелажів дівчина зіштовхнулася з молодою жінкою, яка була в сонцезахисних окулярах на пів обличчя та червоною помадою на вустах. Емілі вибачилася та хотіла піти, але рука жінки не дала цього зробити. Загадкова жінка нахилилася до дівчини та тихо мовила.

— Будь обережна. - витримавши коротку паузу вона додала. - Особливо, коли ти лишаєшся одна. - хватка на руці послабла в той момент, коли дзвоники задзинчали біля вхідних дверей. Це привернуло увагу дівчини, а коли вона знов повернулася у бік незнайомки, то нікого вже не було. Жінка зникла наче її не було. 

       Дівчина струснула головою, бо наче в тумані знаходилася її голова. Вона попрямувала до каси, де вже стояв Едвін. Емі не стала говорити про це йому, лише мило посміхнулася та поклала чотири книги, що мали просканувати. 

       Емілі хотіла сплатити за книги, але її наречений випередив її. А тоді прошепотів їй на вухо. 

— Якщо хочеш віддячити мені, зробиш це вдома отримуючи задоволення. - щоки дівчини вмить стали червоними. 

       В авто чоловік взяв позаду букет квітів та вручив своїй нареченій. Її очі засяяли від щастя і вона подарувала короткий, але такий ніжний поцілунок.

       Всю дорогу зеленооку мучили слова незнайомки. Хоч і не було відчуття небезпеки, але відчуття, що треба взяти до уваги її слова не полишало дівчину. 

— Ти нервуєш. - констатував факт чоловік. Емі різко повернулася до нього. Він пригальмував та зупинився на узбіччі. - Щось сталося поки мене не було?

— Ні. Нічого такого. - вона посміхнулася, щоб довести йому це. 

— Але ти нервуєш. І це змушує нервувати мене. Є якась проблема? - він шукав відповіді в її очах, але вона вміло все приховувала.

— Нервую через сестру. Ми майже нічого не знаємо. Вона не лишала слідів, знайти її не легко. І хтозна, що вона може зробити. Вона інакша. Безжальна, жорстока. В рази гірша за батьків. - він обережно поклав руки на її плечі та з тепло та турботою в очах поглянув їй у вічі. 

— У нас є купа часу. Ми зможемо її знайти і випередити. Щоб вона не планувала – у неї нічого не вийде. Ми обов'язково все владнаємо. Якщо треба буде допомога, ми покличемо усіх. - дівчина посунулася ближче.

— Обіцяй, що будеш поруч. Завжди. - вона мало не заплакала в цей момент. 

— Обіцяю, моя квітонька. Я завжди буду поруч. - він обіймає її однією рукою за талію, а іншу запускає в її м'яке волосся і цілує в чоло. 

       Це мало б заспокоїти її, але лише на маленьку краплинку це все ж її хвилювало. Слова жінки знов і знов лунали в голові, але з часом все зникло. Не було страху, занепокоєння, хвилювань. Поряд з чоловіком вона почувалася в безпеці. 

       Тихі, теплі та затишні вечори з ним. Ночі в його теплих та міцних обіймах. Відверті розмови пізно вночі, коли не могли заснути. Чи просте мовчання в обіймах після важкого дня. Усе це мало набагато більше сенсу, ніж будь-що інше у цьому світі. 

       Дзвінок у двері розбудив чоловіка. На голиннику була шоста ранку. Емілі все ще міцно спала, тож він тихо піднявся, натягнув штані, білу футболку та пішов відкрити. 

       На порозі стояв Доріан. В руках він тримав папку з паперами. Кароокий впустив чоловіка в будинок та провів до кухні.

— Що вас привело в такий ранній час? - поцікавився Едвін.

— Ми знайшли дещо, що допоможе нам захистити нашу Емілі. Три тижні тому я зв'язався зі своїм давнім другом і попросив його знайти бодай щось ще окрім того всього, що ми мали на Маргарет. І вчора ввечері він мені зателефонував. Трохи пізніше ми зустрілися і він передав мені ці папери. - трохи напружений голос мав чоловік, але він намагався не виказувати цього. 

— Але щось не так. Вірно? - Едвін добре вмів читати людей, тому одразу питав про проблему.

— Так. Є деякі складнощі. І це добряче нам псує плани. 

— Що саме ви маєте на увазі? - Доріан передав папку. І доки кароокий вивчав документ, чоловік продовжив говорити.

— Там будуть твої батьки. Маргарет обрала саме тих людей, якими можна натиснути, щоби досягти потрібних цілей. Вони поки нічого їм незаподіє, бо їй треба вірні люди. Вони тебе не пам'ятають, але... Вона використає їх, а також... - чоловік стих.

— Що? 

— Марта. 

— Що з нею? - Едвін не хотів знати, але якщо це стосувалося б Емілі та її безпеки він безумовно хотів би знати.

— Її намагалися викрасти. Це була Маргарет. Вона хоче використати кожного, хто живий і може принести для неї користь. - Доріан на мить подивився співчутливо на чоловіка, а тоді зробив серйозний вигляд. Кароокий знав, що все буде надто складно, але ж не на стільки.